Блог Вчителя Початкових Класів КГ № 91 Галич О . І .: Майстерня вчителя

Галич О. І.

Впровадження здоров’язберігаючих технологій в роботі ГПД / О. І. Галич// Науковий посібник. - Кривий Ріг, 2013.-с.51

У посібнику подано теоретичні та практичні засади впровадження здоров’язберігаючих технологій в роботі ГПД. Використано елементи роботи вчителів вищої категорії Криворізької гімназії №91: Волинець О. В., Гудзь Т. М., Кіблик Г. В., Левченко С. М.

Посібник призначений для вихователів ГПД, вчителів початкових класів та заступників директорів з навчально-виховної роботи.

ЗМІСТ

стор.

Передмова ……………………………………………………………..………….4

Розділ 1 Теоретичні аспекти впровадження здоров’язберігаючих технологій в роботі ГПД…………………………………………………………………...……5

1.1 Поняття здоров’язберігаючих технологій…………………………………..5

1.2 Впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес початкової школи…………………………………………….…….10

1.3 Мета, ціль і засоби впровадження здоров’язберігаючих технологій у роботі ГПД…………………………………………………………………..13

Розділ 2 Практичні наробки впровадження здоров’язберігаючих технологій в роботі ГПД……………………………………………………………………….22

2.1 Свято здоров’я. В країні небезпечних предметів та в гостях у Мийдодіра………………………………………………………………………..23

2.2 Кольоротерапія або хромотерапія…………………………………………..29

2.3 Гімнастика для очей…………………………………………………………34

2.4 Пальчикова гімнастика……………………………………………………...36

2.5 Лабораторія маленьких практиків-дослідників…………………………...38

2.6 Музикотерапія………………………………………………………………..40

2.7 Самомасаж від застуди……………………………………………………...41

2.8 Режим для першокласника (збори-диспут)……………………………….43

Післямова………………………………………………………………………...50

Список використаних джерел………………………………………………….51

ПЕРЕДМОВА

Новий Державний стандарт загальної початкової освіти, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 20 квітня 2011 р. № 462, передбачає впровадження, у навчально – виховний процес, здоров’язберігаючих технологій, які покликані створювати безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, забезпечувати раціональну організацію навчально – виховного процесу ( з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм) та відповідність навчального й фізичного навантажень можливостям дитини молодшого шкільного віку.

Метою сучасної школи є підготовка дітей до життя. Кожен учень навчаючись, має отримати знання, що знадобляться йому у майбутньому.

Здійснення означеної мети можливе за умови впровадження у освітній навчально – виховний процес здоров’язберігаючих технологій. Отримання учнем знань, що знадобляться йому у подальшому житті, передбачає не лише просте засвоєння знань, зазначених у навчальних програмах та планах, а й набуття соціального досвіду, оволодіння вміннями та навичками і їх застосування, засвоєння та відтворення змісту основних форм людської культури ( науки, мистецтва, моралі).

Будь –яка освітня здоров’язберігаюча технологія – це сукупність тих принципів, прийомів, методів педагогічної роботи, які доповнюють традиційні технології навчання, виховання, розвитку завданнями збереження здоров’я. Важливим елементом освітньої технології є діагностичний блок, який дає змогу оцінити, чи був досягнутий запланований результат, бо тільки в цьому випадку можна говорити про технологію.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РОБОТІ ГПД

1.1 Поняття здоров’язберігаючої технології

Створення умов розвитку підростаючого покоління, виховання освіченої, творчої особистості, формування її фізичного, психічного духовного здоров’я – найважливіше завдання освіти в Україні. Реалізувати ці завдання покликані здоров’язберігаючі технології, які останнім часом активно розвиваються. Такий розвиток здоров’язберігаючих технологій певною мірою пов’язаний з гуманізацією учбово – виховного процесу,зміною педагогічної парадигми, спробами педагогічної науки сформувати адекватну відповідь на виклики сучасності.

Більшість вчених і практиків, у контексті педагогічних досліджень, неоднозначно підходять до трактування поняття «здоров’язберігаюча технологія».

Здоров’язберігаючі технології це:

- сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання); оптимальна організація навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм); повноцінний та раціонально організований руховий режим;

- послідовна сукупність педагогічних та дидактичних прийомів, форм, засобів та методів, спрямованих на побудову психологічно комфортного освітнього середовища, що сприяє формуванню здорової компетентної особистості [7].

Здоров’язберігаюча компетентність учнів є однією з ключових для української системи шкільної освіти [1. c. 7]. Формувати цю компетентність допомагає емоційний комфорт на уроці, розв’язання задач валеологічного змісту, проведення валеопауз, хвилин рухової активності, використання парт – конторок, ароматерапія та ін.. Незважаючи на те, що різні автори трактують здоров’язберігаючу компетенцію по – різному, усі вони стверджують, що використання здоров’язберігаючих технологій як головний напрям вирішення проблем збереження та зміцнення здоров’я школярів у сучасних умовах освітнього простору. Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонуиють розуміти:

- сприятливі умови виховання та навчання дитини в навчальному закладі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

- оптимальну організацію навчально – виховного процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

- повноцінне харчування;

- раціонально організований режим навчально – виховного процесу.

У Державному стандарті початкової загальної освіти,затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011р. № 462, передбачено формування в учнів здоров’язберігаючої компетентності. Під компетентністю слід розуміти рівень володіння відповідною компетентністю, який включає особистісне відношення до неї і до предмету діяльності. Компетенція це суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини. Під здоров’язберігаючою компетентністю розуміють здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язберігаючих компетентностей, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей.

У новій редакції Державного стандарту чітко визначені ключові компетентності, якими повинні оволодіти учні протягом навчання у початковій школі,ці компетенції передбачають їх особистісно – соціальний та інтелектуальний розвиток. Ключові компетентності формуються на міжпредметній основі та є інтегрованим результатом предметних і міжпредметніх компетенцій. Серед основних ключових компетентностей виокремлюють і здоров’язберігаючу компетентність. Формування цієї компетентності передбачає виконання таких завдань :

- формування в учнів знань про здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, фізичну культуру, фізичні вправи, взаємозв’язок організму людини з природним і соціальним оточенням;

- виховання в учнів потреби у здоров’ї, що є важливою цінністю, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя; розвиток умінь самостійно приймати рішення щодо власних вчинків;

- набуття учнями здоров’язберігаючого досвіду з урахуванням стану здоров’я;

- використання у повсякденному житті досвіду здоров’язберігаючої діяльності для власного здоров’я та здоров’я інших людей.

Необхідність оволодіння учнями здоров’язберігаючою компетенцією зумовлює впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально – виховний процес сучасної школи. В умовах школи повного дня значна частина обов’язків (функцій) щодо збереження та зміцнення здоров’я дітей лягає на вихователя групи продовженого дня (ГПД.). Основною метою діяльності вихователя ГПД має бути створення умов для збереження та зміцнення здоров’я учнів, формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.

Згідно з Концепцією формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей та молоді основними завданнями вихователя є :

- впровадження у навчально – виховний процес особистісно – орієнтованої моделі формування в учнів навичок здорового способу життя, вміння приймати оптимальні рішення щодо збереження і зміцнення власного здоров’я у різних ситуаціях, зокрема екстремальних;

- удосконалення форм і методів формування здорового способу життя;

- формування у дітей негативного ставлення до шкідливих поведінкових звичок.

Результати наукових досліджень свідчать про те, що сформована в попередні роки тенденція погіршення стану здоров’я школярів набрала стійкого характеру.

Однією з причин цього є спосіб життя сімей, де сьогодні виховуються діти. У більшості родин можна виявити так звані чинники ризику: хронічні інфекційні захворювання, незбалансоване харчування, низька фізична активність, паління, зловживання алкоголем, наркотиками. Погіршення стану здоров’я дітей молодшого шкільного віку стало і медичною, і серйозною педагогічною проблемою.

Питання формування здорової особистості дитини цікавило вчених завжди. Розробка шкільних програм навчання здоровому способу життя розпочалося наприкінці 70 – х – початок 80 – х рр..XXст. Однак, незважаючи на чималі зусилля, докладені до розробки і реалізації програм, результати виявилися набагато нижчими від очікуваних.

В наш час виник особливий напрямок в педагогиці : «педагогіка оздоровлення».

Основними пріоритетами в педагогиці оздоровлення є :

- здорова дитина - практично досяжна норма дитячого розвитку;

- оздоровлення – не сукупність лікарсько – профілактичних мір, а форма розвитку психофізичних можливостей дітей;

- Індивідуально – диференційований підхід – основний засіб оздоровчо – розвиваючої роботи з учнями.

Ціль здоров’язберігаючих технологій навчання – забезпечити школяру можливість збереження здоров’я за період навчання в школі, сформулювати у нього необхідні знання, вміння й навички по здоровому способу життя. Основний показник – це регулярна експрес – діагностика стану учнів і відстеження основних параметрів розвитку організму в динаміці (початок – кінець навчального процесу), що дозволяє зробити відповідні висновки про стан здоров’я учнів.

Засоби досягнення ідей здоров’язберігаючих технологій навчання :

- засоби рухової направленості ( фізичні вправи, фізкультхвилинки та рухові перерви; емоційні розрядки та «хвилини спокою»; гімнастика (оздоровча гімнастика, пальчикова, корегуючи, дихальна, для профілактики простудних захворювань, для бадьорості); лікувальна фізкультура;рухові ігри, спеціально організована рухова активність (заняття оздоровчою фізкультурою, сучасні розвиткові основи рухових навичок); масаж, самомасаж; психогімнастика, тренінги);

- оздоровчі сили природи (проведення занять на свіжому повітрі);

- гігієнічні фактори (виконання санітарно – гігієнічних вимог; особова та суспільна гігієна (чистота тіла, чистота місця заняття, повітря і т.д.); провітрювання та вологе прибирання приміщення; дотримання загального режиму дня. Режиму рухової активності, режиму харчування та сну; привиття дітям елементарних навичок при митті рук, використання носової хустки при чихання або кашлі; навчання дітей прийомам здорового образа життя; простішим правилам надання першої медичної допомоги при порізах, садинах, опіках, укусах); організація порядку проведення щеплень учнів з метою попередження інфекцій; зменшення рівня учбової напруги, щоб уникнути перевтоми.

Сучасна наука свідчить, що здоров’я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як філософська, соціальна,економічна, біологічна, медична категорії; як об’єкт споживання, внесення капіталу, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне,яке постійно взаємодіє з навколішнім середовищем, що у свою чергу, постійно змінюється. Виходячи з цього, зрозуміло, як складно визначити здоров’я в повному обсязі, якщо це взагалі можливо – історія розвитку науки про здоров’я налічує близько восьми десятків різноманітних визначень.

Узагальненим для міжнародного спілкування є визначення здоров’я, викладене в преамбулі Статуту ВООЗ 1948: «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб, або фізичних вад».

Світова наука передбачає цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймі чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові є невід’ємними одна від одної, вони тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров’я людини.

1.2 Впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально виховний процес початкової школи

Проблема збереження і зміцнення здоров’я населення й особливо дітей залишається однією з найбільш актуальних для української держави. На шляху до розв’язання даної проблеми у Державному стандарті загальної початкової освіти, затвердженому постановою КМУ від 20 квітня 2011 року №462, передбачено впровадження, у навчально-виховний процес здоров’язберігаючих технологій, які покликані створювати безпечні умови для перебування, навчання та праці в школі, забезпечувати раціональну організацію навчально-виховного процесу та відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини молодшого шкільного віку [3].

Мета сучасної школи – підготовка дітей до життя. Кожен учень, навчаючись, має отримати знання, що знадобляться йому у майбутньому. Здійснення означеної мети можливе за умови впровадження у освітній навчально-виховний процес здоров’язберігаючих технологій [5, с.19]. Поняття «здоров’язберігаючих технологій» об’єднує в собі всі напрями діяльності загальносвітнього закладу з формування, збереження та зміцнення здоров’я учня.

Впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес сучасної початкової школи здебільшого викликано значним якісним погіршенням здоров’я школярів. Останнім часом увага до питання здоров’я школярів суттєво зросла. У Конституції України, «Основах законодавства України про охорону здоров’я», програмі «Діти України» наголошується на необхідності збереження та зміцнення здоров’я молоді. Близько 90% учнів, за даними останніх досліджень, мають хронічні захворювання і фізичні відхилення в розвитку. З усією гостротою перед Україною постає проблемою боротьби за збереження здоров’я нації. За останнє десятиріччя чітко спостерігаються такі фактори, які впливають на стан здоров’я учнів, а саме:

· стресова педагогічна тактика;

· інтенсифікація навчального процесу;

· невідповідність методик і технологій навчання віковим та функціональним можливостям школярів;

· передчасний початок дошкільного систематичного навчання;

· невиконання елементарних фізіологічних та гігієнічних вимог до організації навчального процесу;

· функціональна неграмотність педагога та батьків у питаннях збереження та зміцнення здоров’я;

· часткове руйнування служб шкільного лікарського контролю;

· недоліки в існуючій системі фізичного виховання;

· відсутність системи роботи з формування цінності здоров’я і здорового способу життя ( в тому числі профілактики шкідливих звичок, статевого виховання, недостатнє використання засобів фізичного виховання). Усе це призводить до гіподинамії, порушення постави, порушення зору.

Подолати несприятливі впливи факторів ризику на особистість учня покликані здоров’язберігаючи технології, які належать до групи педагогічних технологій на основі посилень соціально-виховних функцій освітньої установи. Вони є природно відповідними, інтерактивними, такими, що мають потенціал оздоровлення, ефект фасилітації, тобто підвищення ефективності діяльності людини.

Мета застосування здоров’язберігаючих технологій – забезпечити учням високий рівень реального здоров’я, надати їм необхідний арсенал знань, умінь і навичок, які необхідні для ведення здорового способу життя, і виховувати в них культуру здоров’я. [7, с. 382-383]

Застосування здоров’язберігаючих технологій в ГПД передбачає: зміну видів діяльності учнів, чергування інтелектуальної, емоційної, рухової видів діяльності; групової парної форм роботи, які сприяють підвищенню рухової активності, вчать поважати думки інших, висловлювати власні думки, правил спілкування; проведення ігор та ігрових ситуацій.

Найважливішою метою впровадження здоров’язберігаючих технологій в освітній процес є формування культури здоров’я учня. Культура здоров’я повинна не вивчатися, а виховуватися. Психологічна основа цього – мотивація на ведення здорового способу життя. Виховання культури здоров’я включає такі аспекти:

1. виховання особистісних якостей;

2. формування уявлень про здоров’я як цінність;

3. посилення мотивації та ведення здорового способу життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я та здоров’я родини.

Для вровадження здоров’язберігаючих технологій пропонуються такі методичні прийоми [11, с.47]:

· профілактично-захисні – спрямовані на захист від негативних впливів (особиста гігієна та гігієна навчання);

· компенсаторно-нейтралізуюче – їх використання пов’язане із завданням поповнити нестачу того, що організм потребує для повноцінної життєдіяльності (фізкультхвилинки, пальчикова, оздоровча, дихальна, корегуючи гімнастика; психогімнастика);

· стимуляційні прийоми – дають змогу активізувати власні сили організму, використати його ресурси для виходу з незадовільного стану (елеманти загартування, фізичні навантаження, прийоми психотерапії та фітотерапії);

· інформаційно-навчальні прийоми – забезпечують учням необхідний рівень знань для ефективної турботи про власне здоров’я та здоров’я оточуючих, сприяють формуванню культури здоров’я (листи, що адресуються батькам, учням, педагогам).

На нашу думку, впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес аж ніяк не є справою одного дня, воно є вимогою часу. Питання здоров’язбереження порушувалось і раніше, але сьогодні воно постало особливо гостро.

Інтенсифікація навчального процесу, висунення нових, більш високих, вимог до засвоєння учнями навчального матеріалу, перенавантаження учнів великою кількістю домашніх завдань, порушення умов організації навчальної діяльності учнів на уроках, одноманітність форм роботи з учнями все це, та ще багато іншого, негативно впливає на здоров’я учня, особливо молодшого школяра.

Таким чином, ефективне впровадження здоров’язберігаючих технологій потребує відповідного рівня підготовки вчителя до організації навчально-виховного процесу з використанням таких технологій.

1.3 Мета, ціль і засоби впровадження здоров’язберігаючих технологій у роботі ГПД

У здійсненні заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров'я школярів, велика роль вихователя в ГПД. Вихователь групи продовженого дня повинен ефективно використовувати засоби, методи і прийоми здоров'язберігаючих технологій у навчально-виховному процесі при роботі з учнями початкової школи, а особливо з першокласниками, і активно залучати учнів у систему роботи в умовах педагогіки оздоровлення. Таким чином, володіючи сучасними педагогічними знаннями, вихователь планує свою роботу в тісній взаємодії з учителями, учнями та їхніми батьками, медичними працівниками, враховуючи пріоритети збереження і зміцнення здоров'я учасників педагогічного процесу.
Моя робота як вихователя в напрямку збереження та зміцнення здоров'я дітей починається задовго до того, як вони прийдуть до групи 1 вересня. Я аналізую медичні карти учнів, розмовляю з батьками, медичним працівником школи, на основі отриманої інформації роблю висновки про характер спільних проблем групи та індивідуальних особливостей дітей, намічаю план роботи на рік, складаю календарно-тематичне планування, розробляю режим дня, готую кабінет до майбутнього року, враховуючи санітарно-гігієнічні норми.
У своїй роботі я ставлю наступні завдання:
1. Освітні (спрямовані на придбання знань і уявлень про здоровий спосіб життя, фактори, що впливають на здоров'я, навчання руховим умінням і навичкам, поширення інформації щодо профілактики шкідливих звичок).
2. Виховні (спрямовані на формування моральної свідомості і поведінки, вольових якостей, працьовитості, стійких мотивів самовиховання, естетичне і емоційне розвиток особистості).

3. Оздоровчі (спрямовані на зміцнення фізичного здоров'я та профілактику захворювань, сприяння правильному фізичному розвитку, включення в активну рухову діяльність, підвищення з допомогою засобів фізичної культури розумової працездатності, зниження негативного впливу надмірного навантаження на психіку).
4. Прикладні задачі (спрямовані на формування умінь і навичок, необхідних для співпраці з однолітками і забезпечення життєдіяльності, фізкультурних занять, перебування на природі, в побуті).
Програма здоров'язбереження школяра включає наступні компоненти:
1. Дотримання        режиму      дня.
2. Раціональне        харчування.
3. Оптимальна        рухова       активність.
4. Дотримання        санітарно-гігієнічних   норм.
5. Забезпечення знаннями про сутність здоров'я людини, про фактори, що його     зміцнюють або    послаблюють.
6. Профілактика     захворювань,      загартовування.
7. Попередження шкідливих звичок (або відмова від них) і формування корисних довільних і мимовільних звичок здорового способу життя.
8. Підвищення        психоемоційної   стійкості.

В групі продовженого дня особливо важливі і потрібні оздоровчі моменти, тому що в першу половину дня діти в основному сидять за партами , у них втомлюються очі, пальці, м'язи спини, вони спотворюють хребет, підгинають ноги, підпирають голову руками, вдавлюють голову в плечі         і        т.д
      Систематичне використання здоров'язберігаючих технологій призводить до поліпшення психіко-емоційного стану дітей. Головне в проведенні оздоровчих моментів - систематичність, доступність, зацікавленість дітей, грамотність     використання.
В першу чергу при організації роботи в ГПД дотримуються рекомендацій СЕС, які включають в себе вимоги до освітленості кабінету, вимоги до меблів, температурний режим приміщення, провітрювання приміщення, рівень шуму, місце і тривалість застосування ТЗН та ін
       Обов'язковою складовою режиму є активно-рухова і фізкультурно-оздоровча діяльність учнів, в тому числі на свіжому повітрі. Прогулянка в режимі повного дня є важливим моментом, що забезпечує бадьорість і готовність до продуктивним навчальних занять, є паузою для відновлення сил, зняття розумового і фізичного стомлення, підвищення працездатності учнів, а також спортивні години, екскурсії, ігри, змагання.
       У роботі з учнями в ГПД необхідно створити комфортний психологічний клімат , щоб дитині подобалося займатися в позаурочний час, щоб це для нього не здавалося важким, щоб заняття проходили з задоволенням. Це часом буває важко зробити, особливо у старших класах, оскільки учням після школи хочеться погуляти самостійно. Для цього необхідно враховувати індивідуальні особливості учнів, темперамент, запити, інтереси учнів, на заняттях здійснювати диференційований підхід .
Будь-який захід носить позитивний емоційний характер, в результаті заходів діти отримають позитивний емоційний заряд, який сприятливо позначається не тільки на подальшій виховній роботі, але і на стані дитини    в        цілому.
     Окрему увагу при організації роботи в ГПД приділяється гігієні - всі учні мають змінне взуття, миють руки перед їжею.
      Зважаючи на те, що в групі продовженого дня діти змушені знову сидіти за партами під час позаурочної діяльності тощо, відповідно дітям необхідні рухові хвилинки і заняття, які дозволили б їм розім'яти своє тіло, відпочити і розслабитися, поспілкуватися вільно між собою, прислухатися до себе і принести користь своєму організму.
      Для проведення оздоровчих хвилин можна використовувати різні підручні предмети і засоби, які дозволять зробити ці хвилини цікавими та різноманітними. До таких предметів можна віднести ластик, книги, олівці, газети, грудочки   вати,     стільці        і        т.д.
     Вправи, які можна використовувати для рухових розминок, необхідно робити сюжетними, давати їм назви. Це сприяє підвищенню інтересу до їх виконання, формує спостережливість, увагу. Оздоровчі хвилинки дають можливість поспілкуватися, вчать допомагати, підтримувати один одного, дають можливість «випустити пар», розрядитися, зняти з себе негативні емоції, відволіктися. Дуже добре, якщо вправи супроводжуються хорошою музикою. Для зручності дорослого, який проводить рухові хвилинки, всі вправи можна представити у вигляді карток-завдань, які вчитель і вихователь вибирає на свій розсуд або за бажанням дітей.
     Ігрові рухові вправи з предметами можна проводити під час уроків, в групі подовженого дня, під час тренінгів, позакласних та спортивних свят. Підготовка до цих ігор нетрудомістка - книги, ручки, ластики, стільці завжди під рукою. Стаканчики з-під йогурту, вату теж неважко знайти. Зате такі нестандартні вправи підготують учнів до засвоєння складного матеріалу, урізноманітнюють шкільне життя. Вату можна пофарбувати в різні кольори. Хтось може вважати, що олівець в якості предмета для ігрових розминок - дуже небезпечно. Але це абсолютно невірно. Діти повинні мати можливість використовувати будь-який предмет для розминок. При цьому діти вчаться бути обережними, бачити реальну небезпеку     і        уникати      її.
     Можливість м'яти вату, папір, маленькі грудочки непомітно допомагають подолати дитячу агресію, виплеснути негативні емоції, активно розслабитися, подолати внутрішню невпевненість, тривожність за свої дії, дитячий     страх.
     У різних формах учні отримують інформацію про шкідливість тютюнопаління, наркоманії, правопорушень, поведінки на воді, і т.д.

В режим дня ЦПД включений комплекс оздоровчих заходів:
- клубні години: «В гостях у Мойдодира», «Якщо хочеш бути здоровим...», «Доктор Айболить», «Лісова аптека»; «Школа здоров'я».
- фізкультхвилинки, гімнастика для очей;
- рухливі ігри: «Золоті ворота», «Горобці і ворони», «Купини» і т.д.
-спортивні годинник : «найшвидший», «Сильні, сміливі, спритні».
-Дні здоров'я;
-випуски буклетів;

Освітній, прогнозований результат цих технологій - формування у дітей навичок саморегуляції, здатності робити усвідомлений вибір по відношенню до власного здоров'я.

Кожен педагог хоче бачити своїх вихованців здоровими, веселими і добре розвиненими фізично. З моменту народження нормально розвивається дитина прагне до рухів. Формування цієї важливої для життєдіяльності потреби в значній мірі залежить від особливостей життя і виховання, від того, наскільки оточуючі дитину дорослі створюють необхідні умови , що сприяють своєчасному освоєнню     доступних за віком     рухів. Придбання школярами навичок особистої гігієни відіграє велику роль        у попередженні   ряду захворювань.
       Досить високий рівень побутового, вуличного травматизму, нещасних випадків на воді, які можуть призвести до важких каліцтв, а іноді й загибелі дітей, потребує від самих дітей суворо дотримання основних правил попередження травм і ґрунтовних знань з надання першої допомоги при   нещасних   випадках.
      Засвоєння і застосування учнями гігієнічних знань з охорони правильної посадки за партою, безсумнівно, допоможуть попередити виникнення і розвиток неправильної постави і короткозорості.
      Для збереження здоров'я я вчу дітей дотримуватися режиму дня. В плані моєї роботи є бесіди і тренінги по екології навколишнього середовища і безпосередньо здоров'я школяра. Весь курс бесід побудований на основі Дитячої енциклопедії «Рости здоровим!» Р.Ротенберга. Теми наших розмов «Як живе організм?», «Наші хвороби», «Звички і        вчинки»     і        багато        іншого.
Інтенсивна робота великої кількості м'язів при виконанні фізичних вправ допомагає функціонувати всіх систем організму і надавати на них тренуючу дію.
        Активні рухи підвищують стійкість дитини до захворювань, викликає мобілізацію    захисних    сил    організму.
В групі продовженого дня я дотримуюся санітарно-гігієнічні норми, проводжу профілактичні заходи щодо ведення здорового способу життя .
      Для того щоб діти були здоровими, я використовую оздоровчі заходи. Під час самопідготовки я проводжу оздоровчі хвилинки. Ці оздоровчі хвилинки проводити необхідно, щоб учні не втомлювалися і могли працювати на заняттях в повну силу. Під час фізкультурних пауз я використовую ігри великої рухливості на свіжому повітрі і в спортивному залі. Вони позитивно впливають на діяльність мозку, активізують серцево - судинну і дихальну системи, покращують кровообіг внутрішніх органів, покращують працездатність нервової системи. У рухливих іграх діти проявляють творчу ініціативу у виборі способів досягнення мети. У рухливих іграх, пов'язаних з виконанням рухових дій, завжди закладений елемент нового, непізнаного, наприклад, в таких іграх: « Хитра лисиця», «Мишоловка», «Заводила», «Порожнє місце» і багатьох інших. Але найбільше діти люблять гратися на свіжому повітрі в свої улюблені рухливі ігри: футбол, баскетбол, піонербол.
        В групі продовженого дня ще проводжу ігри , де діти виконують кожну вправу під рахунок (стрибки, присідання, біг, ходьба).
З великим задоволенням діти виконують гімнастичні вправи - гімнастику для рук, для очей. Я підбираю спеціальні вправи для зміцнення всіх м'язів, для поліпшення кровообігу і розслаблення м'язів       очей, зняття стомлення. Наприклад:
-   щільно закрити, а потім широко відкрити очі;
-   сісти, міцно заплющити очі, а потім відкрити їх;
- кругові рухи очима в одному і зворотному напрямках.
В групі продовженого дня учні люблять грати в естафетні ігри :
-   «Веселі      старти».
-   «Сильні,    сміливі,      спритні.
-   «Молодецькі       забави».
-   «Веселі      туристичні старти».
Але крім спортивних ігор я ще проводжу вікторини :
-   «Здоров'я згубиш - нове     не      купиш».
-   «Друзі       здоров'я».
-   «Ласощів - тисяча,, а   здоров'я     одне».
-   «Хороші    зуби -        запорука    здоров'я».
-   «Якщо       хочеш        бути здоровий   -        постарайся»
         У зимовий період граємо в різні ігри («Не поступлюся гірку», «Захист фортеці»,        «Загони     крижину», «Влуч        у       ціль»).
З бесід та ігор учні засвоюють важливі терміни і поняття: здоров'я, режим дня.
      Діти на заняттях завжди активні, організовано виконували творчі завдання. Активність дитини повинна чергуватися з відпочинком не тільки м'язів, але дитина повинна отримувати психологічне розвантаження. Для цього є чудовий методичний прийом як «хвилина тиші». Після гучної гри чи активної зміни хлопці сідають за парти . Я вмикаю спокійну музику, найчастіше класичну. Спочатку вони не звертають уваги, а потім все більше і більше прислухаються. І ефект приголомшливий - в класі настає тиша. Якийсь час вони слухають, а потім я їм пропоную мовчки пограти в ігри «Хто тихіше обійде клас», «Хто почує якісь звуки!» І діти заспокоюються. Йде психологічне розвантаження. Особливо це корисно перед самопідготовкою. Після такого розвантаження діти готові спокійно виконувати домашні завдання.
      Комплексне використання оздоровчих заходів в групі продовженого дня дозволяють знижувати стомлюваність, підвищувати емоційний настрій і працездатність, а це в свою чергу сприяє збереженню і зміцненню здоров'я учнів. Така робота носить постійний продуманий характер, що забезпечує її чітку організацію, намічає перспективи роботи, забезпечує реалізацію певної системи зміцнення       здоров'я     у школярів.
       Сподіваюся, що всі форми здоров'язберігаючих технологій з дітьми, які я застосовую, роблять повсякденне життя і діяльність школярів різноманітною, змістовної.

Таким чином, впровадження здоров’язберігаючих технологій у роботі ГПД передбачає два напрямки педагогічної діяльності:

1. зміна освітнього простору учнів на рівнях технологій, змісту, структури уроку та освітнього процесу загалом («Не цінність знань, вмінь, навичок, а цінність здоров’я»);

2. розвиток нової свідомості особистості, яка пов’язана із збереженням та формуванням здоров’я учня та вчителя («Зрозуміти проблеми внутрішнього світу особистості та побачити шляхи їх вирішення»)

На нашу думку основним елементом здоров’язберігаючих технологій в роботі ГПД є здоров’язбережуючий урок – форма організації навчання, яка забезпечує дитині та вчителеві збереження та підвищення запасу їхніх життєвих сил від початку до кінця уроку.

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ НАРОБКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В РОБОТІ ГПД

2.1 Свято здоровя. В країні небезпечних предметів та в гостях у Мийдодіра

Тема: В гостях у Мийдодіра.

Мета: Вчити дітей зберігати свої речі в чистоті, бути завжди охайними; розвивати мову, мислення, увагу; виховувати любов до праці.

Обладнання: Плакати «В країні небезпечних предметів», «Країна Здоров’я», малюнки з вірша К. Чуковського «Мийдодіра», прислів’я, різнокольорові кульки.

Діючі особи: Хлопчики, Шкідниця, Брик – Бряк, Пил, Дві подружки, Замазуро, Мийдодір, Мило, Мочалка, Рушничок, Гребінець, Зубна паста і щітка, Ножиці.

Хід свята

Ведуча 1. Дорогі діти! Сьогодні у нас ранок, присвячений здоров’ю і ми з Вами подивимося виставу в гостях у Мийдодіра, та в країні небезпечних предметів. Дія відбувається у звичайній школі м.Кривого Рогу. Можливо, деякі дієві особи схожі на Вас або на Ваших друзів. Будьте дуже уважні, наша вистава розпочинається.

Хлопчик 1. Ех, сумно жити у школі! Ніяких тобі пригод, небезпек. Одні тільки перерви та уроки. Нудьга!

Хлопчик 2. Та вже ж! Ні стрільби, ні погонь…Така нудота! Та й уроки вчити набридло!

(Через парту вилазить Шкідниця, чхає і пирхає)

Шкідниця. Апчхи! От життя пішло, у кишенях один пил. Ні насіння, ні бризкалки немає. Та й у школі – не хлопчики, а суцільна радість для вчителів.

Хлопчик 1. А ти хто така? І чого тобі у наших кишенях треба?

Шкідниця. По – перше, не у кишенях, а у себе вдома. Я живу там, де брудно і негаразд. Де причеплюся, там і живу. По – друге, нумо знайомитися: я – Шкідниця.

Хлопчик 2. І чого ти весь час у нашому класі сидиш?

Шкідниця. Та ні, не завжди. А тільки коли пароль назвуть.

Хлопчик 1. Це який такий пароль?

Шкідниця: «Нудьга!», «Не бажаю!», «Ліньки!», «Не буду!». А взагалі я на острові шкільних небезпек живу, з постійною пропискою.

Хлопчик 2. А хіба є такий острів?

Шкідниця. Звичайно, є. У кожній школі, навіть найменшій. Гаразд, ходімо, доки я добра. Може, якої – не будь гидоти вивчитися, іншим розкажете. Ну, поїхали!

(Всі сідають зверху на парти. Світломузика. Відкривається слайд з написом «Острів шкільних небезпек»)

Шкідниця. Приїхали, злазьте!

Хлопчик 1. Так ми наче і не виїжджали! (озирається)

Шкідниця. Ех ти, неук! Адже і кіно дивишся, і книжки читаєш. Це ми до паралельного світу потрапили. Наче і там, а насправді – ні. Ну, ходімо, та обережніше, не наступіть на кого – не будь.

Хлопчик 2. Як це, не наступіть? У вас тут що, хтось на підлозі валяється?

Шкідниця. Так, у нас тут всього навалом. Ось, знайомтеся: головний розпорядник капостей – Брик-Бряк зі своїми шалунами - озорниками.

(Танок «Шалуни»)

Брик – Бряк. Привіт, шмакодявки! Що, давно у халепу не потрапляли? Зараз ми це швиденько влаштуємо. (Співає)

Ставить все сторчма він,

Добре все псує.

В кожній школі острів

Небезпечний є.

Ой, які нещасні діти дикуни

Лобом відкривають двері всі вони.

Вразі з сході падають

Каменем у низ,

Звідусіль скло трощиться

Стоїть вереск, виск.

І гасають в школі

Діти – дикуни.

Я їм допоможу шматувать штани.

(мотив пісні «Нещасний острів» з кінофільму «Бриллиантовая рука»)

Хлопчик 1. Нумо тікати звідси, бо ж він влаштує яку – не будь пакость. (тікає, але спотикається об Пил, який лежить на лавці). Дивись, хто це тут ще валяється?

Пил. Ой, не стрясайте повітря! Бо я розпилюся! Ну, не дають поспати. Знову ти, Шкіднице, когось притягла?! (співає)

Я на сонечку лежу!

І без сонечка лежу!

Все лежу, і лежу,

Чи в повітрі я вишу!

Хто мене трохи вдихне,

Зразу ж кашляти почне,

Ну а я все лежу,

Чи в повітрі я вишу.

(мотив пісні з мультфільму «Левеня та черепаха»)

Хлопчик 2. Дивись, який він сірий, м’який, пухнастий, так і клубочиться.

Хлопчик 1. Так це ж Пил! Закривай швидше рота, а то надихаєшся всілякої гидоти!

Пил. Так уже й гидота! Я – Пил чистий, стерильний. Ну, подумаєш, по смітничках політав, на дорозі повалявся. Ви друзів моїх не бачили. Ось це справжня гидота.( далі вбігає Замазурко і співає на мотив пісні з м/ф «Про Петрика П’яточкіна»)

Я веселий Замазурко,

У грязюці вся фігурка. (двічі)

Там – тарам – тарарамам.

Я сто літ вже не вмивався.

І за щітку я не брався,

Жоден раз не причесався (двічі)

Бо ніколи й не бажав.

Хто зі мною товаришує,

Час даремно не марнує. Е – ге – ге.

(Після пісні каже слова)

Дивись – но, новенькі! Нумо, схопимо їх!

Пил. Ага схопиш. Вуха чисті, нігті підстрижені, волосся причесане! Неподобство!

Шкідниця. Ой, не люблю я таких дітей. Я обожнюю шкідливих і неслухняних. Вони б’ються, дратуються, зводять наклепи – це мені подобається. Краса! Люблю, щоб діти не вмивалися, не робили зарядку. Це мої товариші!

Хлопчик 1. Загалом, ми тут на екскурсії, можна сказати, потрапили сюди випадково. Нас Шкідниця привела.

Шкідниця. Ха – ха – ха! Випадково! А кому вчитися було ліньки? А кому сумно було? Випадково? Нумо братики, навалися!

Хлопчик 1. Відчиняйте – но двері і кватирку. Ми їх враз провітримо.

Хлопчик 2. А ви, діти, допоможіть нам. Покажіть цій шкідливій компанії, які фізхвилинки робите у класі на уроці, щоб прогнати втому, ліньки!

(виступ учнів кожного класу, які показують фізхвилинки)

Хлопчики разом. А для тебе Замазурко є у нас один сюрприз! (гукають)

- Мийдодіре! (3 рази). Йди сюди!

(під музику входить Мийдодір, б’є в таз)

Мийдодір. Я великий Умивальник,

Я відомий Мийдодір,

Умивальників начальк

І мочалок командир.

Почув я, що у вашій школі

Замазурко об’явився,

Разу жодного не вмився.

(входять по черзі предмети особистої гігієни)

Мило. Мною й разу він не вмився, що я є, уже й забувся.

Мочалка. Свої чорні ручки й ніжки не потер він мною й трішки.

Рушничок. Не обтерся рушничком.

Гребінець. Не чесався гребінцем.

Зубна паста та щітка. Зубну щітку не тримав, порошок зубний не мав.

Ножиці. Ну, а нігті, мов у кішки, не обрізав навіть трішки.

Мийдодір. Щоб не натерпітись бід,

Ми відправились в похід.

Бруд хвороби нам приносить,

А він скрізь його розносить.

Ану, водичка, умий його личко,

Умий його ніжки,

Відчисти хоч трішки.

(Предмети особистої гігієни встають усі навколо Замазурки у коло і під музику кружляють і уходять)

Треба, треба умиватись

Вранці та увечері.

А бруднулям, замазурам

Сором тут і сором там.

Я великий Умивальник,

Всім відомий Мийдодір.

Умивальників начальник

І мочалок командир.

Б’ю у свій чарівний таз:

Моряки, прийдіть до нас!

(танець «Моряків»)

Ведучій. Нехай бруднулям це уроком буде і як засвоїте його, залежите здоров’я ваше буде, не забувайте друзі, ви того.

(всі виконують пісню на мотив «Учать в школі»)

1. Зубы чистит крокодил,

Хоть ворчит: «Нет більше сил!»

Гигиену соблюдает, соблюдает.

Чешет гриву лев в лесу,

Наводя свою красу.

Гигиену соблюдает, соблюдает.

2. Цапля клюв в болоте моет,

Крот нос чистит – землю роет.

Гигикну соблюдают, соблюдають.

Ногти лиш не режет кот –

Без костей не проживет.

Но, а лапки он и ушки умывает.

3. Гигиену соблюдать.

Мы не в силах заставлять.

Вас, ребята (трижды)

Коль здоровым хочешь быть,

С чистотой нужно дружить:

С мылом, щёткой, полотенцем и мочалкой.

2.2 Кольоротерапія або хромотерапія

В своїй роботі я використовую кольоротерапію для відпочинку дітей під час самопідготовки «Хвилинки – кольоринки».

Кольоротерапія – це спосіб коректування психоемоційного стану дитини за допомогою певних кольорів. Ще з давніх часів кольори ділили на «холодні» й «теплі», знали, що, наприклад, червоний колір збуджує, синій розташовує до роздумів, а пастельний заспокоює.

Діти використовують в основному 5-6 кольорів. В цьому випадку можна розмовляти про нормальний середній емоційний розвиток школяра. Більш широка палітра кольору говорить про натуру чуттєву, багату емоціями. Якщо дитина використовує тільки 1-2 олівця, це скоріш за все вказує на негативний стан у цю хвилину: тривога(синій), агресія (красний), депресія (чорний). Використання простого олівця іноді трактується як «відсутність» кольору, таким чином дитина повідомляє про те, що у його житті не вистачає яскравихфарб та добрих емоцій.

http://magicofcolour.ru/wp-content/uploads/2011/04/cveta-dney-nedeli.jpg

В традиційному тайському вченні існує повір’я про те, що колір, який відповідає даті народження людини , може принести йому удачу в справах і в житті в цілому. Однак в наш вільний і мінливий час не кожен погодиться щодня носити одяг одного кольору і оточувати себе предметами тільки підходящого відтінку. Крім того існує відповідність кольорів і днів тижня, яка також допомагає залучити позитивні енергії. Така відповідність вже більш відповідає сучасному світу і при використанні кольорів днів тижня в оточенні людини може значно полегшити життя.

Таким чином, кольори днів тижня,згідно з тайським вченням, такі:

Неділя - червоний; Четвер – оранжевий;

Понеділок – жовтий; Пятниця – синій;

Вівторок – рожевий Субота –фіолетовий.

Середа – зелений;

Спираючись на те, що кожному дню тижня відповідає певний колір , я підготувала презентації на всі дні. Кожного дня на початку роботи Г ПД учні із задоволення переглядають слайди із зображенням предметів відповідного кольору під музику, відпочивають і заряджаються певною енергією. А потім з нетерпінням чекають наступного дня і початку роботи ГПД.

2.3 ГІМНАСТИКА ДЛЯ ОЧЕЙ

Вчені вважають що людина за допомогою зору одержує 70 – 90% інформації. Наші очі – це два віконечка у навколишній світ. І від того, як ці віконечка працюють, залежить бачення дійсності. Недарма кажуть, що очі – дзеркало душі.

Щоб вони були здорові, їх потрібно любити, їм треба допомагати, коли вони втомлюються, слід піклуватися про них повсякчас. Нажаль, на сьогодні однієї з найпоширеніших хвороб, вважається короткозорість, яка посідає друге місце серед хвороб дитячої інвалідності. Всім відомо, що в початкових класах збільшується навантаження на очі, і як, правило, в більшості дітей гострота зору знижується. На уроках учням доводиться багато читати, писати, вдома виконувати домашні завдання, дивитись телевізор. Отже, при відносному відпочинку інших органів, очам доводиться працювати чи не найбільше.

Не секрет, що для того, щоб зберегти і покращити зір необхідно кожного дня виконувати вправи, які зміцнюють м'язи повік сприяють покращенню кровообігу і розслабленню м'язів очей, знижують загальну втому.

Саме тому на уроках читання, письма, математики запровадила наступну систему роботи.

Перш, ніж виконувати вправи для корекції зору розслабляємо скелетні м'язи.

Найзручніша для цього поза «Кучера»:

Сидячи, ноги на ширині плечей, кисті висять вільно, плечі трохи згорблені, голова висить на грудях.

У такій позі розслаблюється максимальна кількість м’язів(10-15сек) Одна з найефективніших вправ, при якій можна досягти найбільшого розслаблення для очей є «Пальмінг»

Пальмінг

Тремо долоні до тих пір, поки не відчуємо тепло, складаємо їх під кутом одна на одну. Долоні випрямляємо так, щоб всередині залишилась ямка й «одягаємо» на очі. Центр долоні має бути над центром очного яблука, основа мізинця на переніссі, як місток окулярів. Долоні повинні щільно закривати очі, щоб наступила темрява. Лікті поставте на стіл, спина рівна, голову не схиляйте.

Через секунду-дві ви відчуєте, як приємне тепло проникає з долонь в очі все глибше і глибше. Тепер можна уявити собі що-небудь дуже приємне.

Зробіть «китайські» оченята, посміхніться один одному

Масаж для очей

Двома пальцями масажуємо лоб, брови, скроні, вилиці під очима ніс(вказівним пальцем), вухо і поза вухом шию ззаду (бо значна частина напруження припадає на задню частину шиї біля основи череп.

Тепер можемо виконувати вправи для зміцнення м’язів очей(див. табл.)

2.4 Пальчикова гімнастика

(за методикою Гладир Н.О.)

Для покращення самопочуття, для розвитку м’язів рук, для зниження нервового напруження та втоми, проводиться масаж рук. Натискаючи на активні зони пальців і долонь, ми стимулюємо функції багатьох внутрішніх органів.

1. Погладжування рук від ліктів до кінців пальців з внутрішньої та зовнішньої сторін (по 3 рази).

2. ”Загострювання олівців”.

Вказівним пальцем однієї руки виконуємо погладжування з натиском (наче загострюємо олівець) кожного пальця від долоні до кінця пальця з чотирьох боків (на рахунок 1, 2, 3, 4).

3. “Закручування”.

Беремо в руку кожен палець по черзі і ніби-то намагаємось закрутити його, при цьому зсуваємо злегка шкіру на пальці (3 рази).

4. “Натискання”.

Вказівним та великим пальцем натискаємо на кожен палець, починаючи з нижньої і закінчуючи на верхній фаланзі пальців. Спочатку з внутрішньої та зовнішньої сторони пальців, потім по боках (на рахунок 1-8). На верхні фаланги пальців натискуємо по два рази.

5. “Закручування шурупчиків”.

Великим пальцем робимо точений масаж між кістками руки. Ніби-то закручуємо шурупи. Долоню стиснуто у кулак. (На рахунок 1, 2, 3).

6. Вправа “Вилочка”.

Вказівний та середній пальці – це вилочка. Захоплюємо вилочкою по черзі кожен палець і намагаємося плавно вивернути його назовні.

7. Вправа для покращення роботи серця. Вказівним, великим і середнім пальцями правої руки робимо колові рухи, одночасно надавлюючи на ліву долоню по середині горбика білявеликого пальця (пальці зібрані разом “пучкою”). (3 по 3 рази).

8. Розтягування великого пальця до руки (до передпліччя) (по 3 рази).

9. Руки витягнуті вперед, у ліктях не згинати. Пальці разом, прямі, намагатися притягнути до себе. В цей час долоні назовні. Повільні рухи долонь по колу, спочатку в протилежні боки, потім одна до одної.

(В перші дні ця вправа проводиться один раз, потім можна збільшити до 3 разів).

Особливо дітям подобається виконувати пальчикову гімнастику проглядаючи слайди:

2.5 ЛАБОРАТОРІЯ МАЛЕНЬКИХ ПРАКТИКІВ-ДОСЛІДНИКІВ

1. Де ховаються мікроби?

Мета. Показати, що на шкірі є багато зморшок, складок, куди потрапляє пил, бруд, мікроби.

Обладнання. Кольоровий олівець.

Хід. Розглянути складочки, лінії на руках. На долоні, по лінії згину, намалювати лінію. Зігнути руку, пальці вперед, намальована.

Пояснити, що так і мікроби, і бруд, потрапляючи в складочки шкіри, стають невидимими.

2. Чи обов’язково потрібно митись з милом?

Мета. Продемонструвати якісніше миття із застосуванням мила.

Обладнання. Дві посудини з водою, дві губки, два м’яча, мило, мильниця.

Хід. Один м’яч миємо тільки водою, другий – водою з милом. Перевіряємо воду, зливши її у дві прозорі посудини. Де вода брудніша, там м’ячик чистіший.

3. Ознайомлення з роботою легенів.

Обладнання. Губка, посудина з водою.

Хід. Занурити стиснуту губку у воду і відпустити. Губка вмить набере води, зберігши, ніби-то, попередній об’єм. Це – вдих. Витиснути воду, вона виллється. Це – видих.

4. Шкідливість забрудненого повітря.

Дослід проводиться аналогічно попередньому, зафарбувавши воду. Фарба залишається на губці.

5. Робота шлункового тракту. Травлення.

Мета. Допомогти зрозуміти, що відбувається у шлунку з їжею.

Обладнання. Скибки хліба, м’ясорубка, склянка води, посуд для демонстрації.

Хід. Показати значення зубів і язика прокручуванням шматочків хліба через м’ясорубку. Пов’язати це з аналогією роботи шлунку. Сказати, навіщо людина їсть, яка їжа корисна, яка шкідлива.

2.6 МУЗИКОТЕРАПІЯ

Список музичних творів для психологічного розвантаження:

2.7 САМОМАСАЖ ВІД ЗАСТУДИ

Бабине літо кінчилося, накотила хвиля осінніх застуд Якщо ви підхопили інфекцію, швидко угамувати нежить і полегшити загальний гарячковий стан допоможе дія на біоактивні крапки

УВАГА!

Проводите масаж 2 - 3 рази на день при перших же ознаках простуди. Він буде ефективніший, якщо після нього пити багато теплої рідини - морсів, відварів з ромашки, липового цвіту, звіробою, меліси, зеленого чаю.

Після масажу очищуються і розширюються дихальні шляхи. Це допоможе з більшою користю провести і інші лікувальні процедури - інгаляції і прогрівання.

1. Почніть з симетричних крапок, розташованих в поглибленнях крил носа. Масажуйте одночасно справа і зліва вказівними пальцями 1 - 1,5 хвилин.

2. Далі помасажуйте симетричні крапки, які знаходяться під ніздрями, - в місці з'єднання носа і верхньої губи.

3. Зняти різь в очах і закладеність носа допоможе масаж симетричних крапок, що знаходяться на переніссі у внутрішніх кутів очей.

4. Наступна крапка розташована на самому кінчику носа.

5. Тяжкість в голові зніме масаж крапки над переніссям - в центрі між брів - і круговий масаж скронь.

6. Злегка нахиліть голову вперед. Намацайте крапки на характерних симетричних горбках у підстави потилиці.

7. Переходите до крапок в підключичних ямках.

8. Помасажуйте крапки у підстави вказівного пальця - спочатку на лівій руці, потім на правій.

9. З силою натисніть на подушечки великих пальців рук.

10. Останні крапки знаходяться в центрі м'язового горба між великим і вказівним пальцями рук.
Потім потрібно розслабитися і добре б хвилин п'ять полежати на спині, прагнучи дихати глибоко і рівно.

2.8 Режим дня першокласника

(Збори - диспут)

1. Чи потрібний режим дня людині (і першокласнику зокрема) ?

2. Режим і педагогічні вимоги до нього.

3. Чи можливі відхилення від режиму?

Виступ вчителя

Дитина пішла у перший клас. Це радісна і хвилююча подія в сім'ї, але батькам додалося нових турбот, складності. Нові обов'язки, навчання вимагають від дитини уваги, зібраності, затрат духовних, і фізичних сил. Ось чому так важливо продумати розпорядок дня школяра.

Лікарі, психологи наголошують на необхідності дотримуватись режиму. Це важливий засіб збереження працездатності дитини, учня.

Режим дня першокласника.

Систематичне дотримання режиму дня виховує у дітей такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, організованість, уміння підкорити свої бажання інтересам справи. Звичка все робити в певному порядку, в один і той самий час згодом виробляє рефлекс часу, внутрішній настрій організму діяти за режимом.

Яким мусить бути режим дня першокласника? Найперша вимога — раціональне чергування занять, активного відпочинку, їжі та сну. Однакові дії, повторюючись щодня у певній послідовності, сприяють формуванню у дитини необхідних побутових, трудових і культурно-гігієнічних звичок, полегшують пристосування організму до нових умов.

Якщо дитина відвідувала до школи дитячий садок, то вдома вона була 12-14 годин на добу, з них 10 годин припадало на сон. А першокласник, який після уроків іде додому, проводить тут 18-19 годин. Цей час слід розподілити з максимальною користю для дитини.

Нерідко правильно складений режим залишається лише на папері і ніяк не впливає на життя малюка. Найчастіше це зумовлено тим, що дорослим важко поступитися своїми звичками. До того ж першокласники, перебуваючи вдома залишаються, як правило, під наглядом бабусь або старших братів чи сестер, які не завжди вимогливо стежать за дотриманням режиму молодших школярів.

Звичайно, не секрет, що зайнятість-батьків, особливо тих, у кого ненормований режим праці, стає на перешкоді повному дотриманню режиму дня учнів. У перші місяці навчання дитини бажано так спланувати свій робочий день, використавши усі резерви, щоб якомога більше часу бути з дітьми вдома. Ваші донька чи син за кілька років перебування у дитячому садку звикли їсти, спати, гуляти в певний час, а в підготовчій групі діти звикли до навчання у першій половині дня. Саме такий режим в основному повинен зберегтися і для першокласників, бо організм 6-річної дитини ще тривалий час буде жити за звичним графіком.

Режимні моменти

•Підйом о 7 год.

•Ранкова гімнастика, гігієнічні процедури.

•Сніданок.

•Заняття у школі.

•Обід.

•Денний сон, післяобідній відпочинок.

•Ігри на свіжому повітрі. (1 год.).

•Полуденок.

•Участь у побутових справах, рухливі ігри, прогулянка.

• Вечеря.

Улюблені заняття, перегляд телепередач для дітей.

Гігієнічні процедури.

Нічний сон. (З 21 год.)

Підйом. Ранок у сім'ях проходить напружено, особливо, коли батьки поспішають на роботу. Вони дитину весь час підганяють. Важливо пам'ятати: вчасно встати — вчасно лягти. Якщо дитина лягла о 21 годині спати, вона і встане о 7 год. без будь-яких проблем.

Привчайте малюка вставати одразу, вітатись з усіма рідними.

Робочий день починайте з ранкової гімнастики, при відкритій квартирці, можна музику ввімкнути.

Після гімнастики і ранкового туалету — сніданок. Нехай дитина з'їсть і гарячу страву, і фрукти, вип'є чай.

Школяр ваш повинен сам зробити зарядку, сам застелити ліжко, одягнутися, вчасно вийти з дому. Це важлива умова виховання самостійності.

Дорога до школи. Виходити слід завчасно, йти енергійно Ви повинні показати дитині найбезпечніший шлях.

Діти пішли в школу. Почався робочий день.

Обід. Бажано з трьох страв. Вживання тільки другої страви, призводить до захворювання органів травлення. Школяр повинен переодягнутися, помити руки.

Активний відпочинок. Прогулянка, рухливі ігри, розваги. Для шестиліток — пасивний відпочинок — денний сон протягом години.

Підвечірок. Склянка молока чи соку з булочкою, з'їсти сирі овочі, фрукти.

Підготовка домашніх завдань 1 година.

Вечеря має бути легенькою: молоко, овочі, фрукти.

Перед сном дитина складає ранець, миється, чистить зуби, стелить постіль, бажає усім доброї ночі.

Сон. Не пізніше 21 години. Перед сном можна 20-30 хвилин погуляти на свіжому повітрі.

Денний сон — не менше 1,5 годин.

Нічний сон — 10-11 годин

У багатьох сім'ях не приділяють належної уваги режиму харчування. А між тим для 6-7 річної дитини звичка споживати їжу завжди у певний час сприяє виникненню апетиту, хорошому настрою і працездатності. Ось до шкільного лікаря вже вдруге приводять Ніночку з 1-А класу, яка скаржиться на головний біль.

Викликали матір, виявляється, вранці дівчинка споживає надто легкий сніданок, десь через 1,5—2 години навчальних занять вона відчуває втому, запаморочення.

У сім'ї, де багато дорослих, на першокласника діють різні, часом суперечливі впливи. Особливо це шкодить дотриманню режиму... Татко в захваті від хокею. — «Але ж Сашкові давно треба спати!» — наполягають мама з бабусею. «Нічого страшного, годинку не доспить. Ми ж з тобою мужчини, правда, синку?» І Сашко куняє біля телевізора. Вранці хлопчику важко прокинутися, у класі він млявий, неуважний.

Подібна ситуація повторюється у багатьох сім'ях, де першокласники замість 10—11 годин сплять 8-9 годин. Дитина, яка систематично недосипає, стає нервовою, увага її розпорошена.

Багато малюків щодня більше 2 годин дивляться телевізор. Це негативно позначається на їхньому здоров'ї. Першокласник може дивитися телевізор не довше 30 хвилин; причому відстань до екрану має становити не менше 2 і не більше 6 м, у кімнаті повинно бути верхнє освітлення.

На виконання домашніх завдань першокласник повинен витрачати 60 хв. — 1год. Починати слід з найважливіших завдань.

Самопочуття, працездатність дитини залежать від зручності робочого місця.

Стіл повинен стояти так, щоб світло падало зліва. Слід уважно перевіряти, як сидить дитина на стільчику: сидіти на краєчку або, навпаки, присунувшись до спинки — шкідливо. Якщо ноги не дістають до підлоги, обов'язково слід зробити маленьку підставку, щоб була добра опора. Найкраще, якщо і вдома дитина виконує домашні завдання за партою.

У першокласника чимало навчальних предметів: книжка, зошит, каса букв, цифр, альбом, кольоровий папір та ін. Подумайте, як краще у сталому порядку розкласти їх, щоб все завжди було на своєму місці, не заважало роботі. Для книжки варто придбати пюпітр -підставку. Якщо книжка розташована збоку чи прямо перед очима, але далеко, то учень скошує або напружує очі. Відстань від очей до книжки — 30см.

Виконавши уроки, дитина сама повинна прибрати зайві речі, приготувати ранець на наступний день.

Батьки мусять систематично формувати у першокласників необхідні трудові навички.

Діти в сім'ї повинні мати кілька постійних доручень. Наприклад, для молодших школярів посильна і корисна щоденна робота, пов’язана із обслуговуванням членів сім'ї: прибирання ліжок, купівля хліба, молока, миття посуду, винесення відра зі сміттям, догляд за домашніми тваринами, прибирання, догляд за квітами. Першокласнику можна доручити прання комірців, носових хусточок, шкарпеток.

Між іншим зверніть увагу на слово «забув». Чи не надто часто малюк вживає його? Адже це характерна ознака невміння контролювати себе, дотримуватись своїх обіцянок.

Виконання доручення повинне виховувати в дитини відповідальність. Наприклад, мати Анатолія, учня 3-го класу розповіла такий випадок. Синові доручили щодня купувати хліб. Не раз хлопчик забував про це. Якось перед обідом мати, нічого нікому не сказала і, розливши в тарілки суп, запросила всіх до столу. «А де ж хліб?» — запитав батько. — «У магазині» — спокійно відповіла мати. Анатолій враз почервонів, аж сльози виступили на очах: «Я... я... забув». «Ну що ж, доведеться їсти без хліба, у магазині зараз обідня перерва» — вирішили батьки. За обідом ніхто не сказав ні слова, але хлопчикові було так соромно, що він очей не піднімав. «Ми з чоловіком, — говорить жінка, — були дуже раді, що «не зірвались», не нагримали на сина, а саме таким способом довели його провину. І вірте, вже півроку минуло, а хліб він купує щодня без нагадувань».

Щоб красиво оформлений аркуш паперу з написом «Режим дня» і справді відігравав у житті першокласника провідну роль, самим батькам треба не шкодувати часу і терпляче день у день контролювати дітей, аж поки виконання режиму не ввійде у звичку і стане потребою дитячого організму. Кожен день прожитий дитиною повинен бути «маленьким життям».

На жаль, часто можна почути й таке: «Та що він може у 6—7 років?», «їм щось доручи, а потім сам і переробляй після них», «Ні краще все самій зробити, ніж дивитися, як ці діти підлогу або посуд миють!».

Щоб діти полюбили працю, щоб у них вистачало сил і вміння доводити до кінця кожну справу, якою б важкою і мудрою вона їм не здавалася спочатку, вони повинні звикнути до праці, і в цьому їм дуже потрібні настійний контроль і допомога дорослих.

Хочеться порадити: давайте поживу не тільки для розуму дитини — нехай частіше в неї будуть зайняті руки. Розвиток мислення дитини у кінчиках її пальців. А часом буває, що мати чи батько вправними рухами «поліпшують» малюнок доньки, замість сина виготовляють човник, наклеюють аплікацію. Людина розвивається тільки в діяльності, і всі пізнавальні здібності особистості, всі позитивні риси характеру з'являються у вашої дитини тільки тоді, коли вона буде змушена виявляти, виправляти і удосконалювати їх самостійно.

В.О. Сухомлинський

Можна вивчити дитину читати і писати граючи, але я вважаю це шкідливим, тому що чим більше ви будете оберігати дитину від серйозних занять, тим важчим, для неї буде потім, перехід до них.

К.Д. Ушинський

Зробити серйозне заняття цікавим - ось завдання початкового навчання. А тепер батьки давайте посперечаємось: Чи потрібний режим дня людині? Школяреві? Чи можливе відхилення від режиму?

ОРІЄНТОВАНИЙ РЕЖИМ УЧНЯ

7.00 – 7.30 - Пробудження, підйом ранкова гімнастика, ранкові процедури, ранковий туалет, прибирання ліжка.

7.30—7.50 - Сніданок.

7.50—8.15 - Дорога до школи.

8.15—12.30 - Заняття в школі.

12.30—13.00 - Повернення зі школи.

13.00—13.30 - Обід.

13.30—14.30 - Післяобідній відпочинок.

14.30—16.00 - Перебування на повітрі.

16.00—17.30 - Виконання домашніх завдань (через 30—35 хе. перерва по 5—10 хв.).

17.30—19.00 - Перебування на повітрі. Заняття у спортивних гуртках.

19 00—20.30 - Вечеря, заняття улюбленими справами.

20.30—21.00 - Підготовка до сну.

21.00—7.00 - Сон.

Слухаємо виступи батьків з цих питань.

Пам'ятки вручаю.

Орієнтований режим дня першокласника

Внести свої корективи. Повісити на видному місці. Виконувати.

Вчитель. Підсумок.

Таким чином, ми охарактеризували режим дня першокласника.

Виникає питання: чи можливі відхилення від режиму?

Звичайно, так.

Адже ми підкреслили, що режим — поняття умовне. Кожна дитина — це насамперед людина з притаманними їй індивідуальними особливостями, рисами характеру.

Тому розумні відхилення від режиму, звичайно, допустимі, але ви повинні завжди дбати про те, щоб сприяти дотриманню учнями основних режимних моментів: глибокий і міцний сон, повноцінне харчування, достатнє перебування на свіжому повітрі, забезпечення загального розвитку дитини.

ПІСЛЯМОВА

У посібнику висвітлено теоретико-методичні основи успішного впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес роботи ГПД.

Затвердження нової редакції державного стандарту зумовило необхідність впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес не тільки сучасної початкової школи, а й роботи ГПД. Тому вивчення теоретичних основ та з’ясування умов впровадження здоров’язберігаючих технологій, сьогодні є актуальним питанням, яке у сучасній педагогічній науці розкрито не повністю, тому це питання має стати предметом дослідження багатьох науковців сучасності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойченко Т. Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України/ Т.Є. Бойченко// Основи здоров’я і фізична культура. – 2008. №11-12. – с. 6-7.

2. Ващенко О. Здоров’язберігаючі технології в загальноосвітніх навчальних закладах/ О. Ващенко, С. Свириденко// Директор школи. – 2006.- №20.- с.12-15.

3. Державний стандарт початкової загальної освіти// Початкова школа. – 2011.-№7.-с.1-20.

4. Коваль Л. Здоров’язберігаюча організація навчально-виховного процесу як пріоритет нового педагогічного мислення майбутнього вчителя початкової школи / Л. Коваль// Школа першого ступеня: теорія і практика. Збірник наукових праць (Вип. 22-23) / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут ім. Г. Сковороди. – Переяслав-Хмельницький: ПХДПІ ім. Г. С. Сковороди, 2007. – с. 121-132.

5. Капінус Н., Коваленко О. Впровадження здоров’язберігаючих технологій у початковій школі / Н. Капінус, О. Коваленко // Початкова школа. – 2012. -№8. –с. 19-20.

6. Крошка С. Здоров’язбережувальні технології у навчильно-виховному процесі / Світлана Крошка// Заступник директора школи. – 2012. -№4

7. Лупаренко С. Є., Попов О. І., Потейко П. І., Суханова Л. А. Сутність, види та особливості здоров’язберігаючих технологій у дітей в умовах сучасного навколишнього середови // Гігієна населених місць// Збірник наукових праць. – Харків; Харківська медична академія післядипломної освіти Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, 2010. – с.382-386.

8. Овчарова А. Управління сучасною школою сприяння здоров’ю / А. В. Овчарова // Управління школою. – 2009. - №31. –с.2.

9. Рибальченко С. Є. Упровадження здоров’язберігаючих технологій «Паросток» // Початкове навчання. – 2009. - №25. – с.15.

10. Сорока О. В. Особливості соціалізації молодших школярів засобами арт-терапії / О.В. Сорока // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія «Педагогіка. Соціальна робота» №20. – Ужгород: Ужгородський національний університет. – 2011, с.138-140.

11. Успенська В. Впровадження здоров’язберігаючих технологій у загальноосвітньому навчальному закладі – вимого часу / Валентина Успенська// Рідна школа. – 2009. - №4. – с. 44 – 48.

********************************************************************

Галич Ольга Іванівна

Спеціаліст вищої категорії, старший вчитель Криворізької гімназії №91

КОНТРОЛЬНО-ОЦІНОЧНІ ВМІННЯ ЯК СКЛАДНИК КОМПЕТЕНТНОСТІ «УМІННЯ ВЧИТИСЯ» МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

У статті розкривається сутність понять «уміння», «контрольно-оціночні вміння», обстоюється позиція того, що контрольно-оціночні вміння сприяють організації навчальної діяльності і подальшої її рефлексації на етапі самооцінювання під час градуювання результативності.

Ключові слова: компетентність, молодші школярі, «контрольно-оціночні вміння», «уміння вчитися», навчальна діяльність.

The article exposes the concept of «skill», «check-evaluation skills», argues the position that control and evaluative skills accompany the organization of training activities and further its self-evaluation refleksation on stage during graduation performance.

Key words: competence, junior high school students, «the control and evaluation skills», «ability to learn» training activities.

В статье рассматривается содержание понятия «умение», «контрольно-оценочные умения», обосновывается позиция о том, что контрольно-оценочные умения сопутствуют организации учебной деятельности и дальнейшей её рефлексации на этапе самооценивания во время градуирования результативности.

Ключевые слова: компетентность, младшие школьники, «контрольно-оценочные умения», «умения учиться», учебная деятельность.

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Характерною особливістю інноваційної освіти є надання пріоритету формуванню в учнів, починаючи з початкової школи, суб’єктної позиції, що виявляється в бажанні та здатності самостійно вчитися, критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, застосовувати нові знання на практиці, прагнути до самоосвіти й саморозвитку.

Для досягнення навчальної незалежності, ініціативності й відповідальності учня як показників суб’єктної позиції в учінні особливого значення набуває самостійність дитини в контрольно-оцінній діяльності, тобто вміння контролювати та оцінювати свою діяльність, установлювати причини помилок й усувати виявлені недоліки. Це стає можливим лише за умови належного оволодіння учнями контрольно-оцінними вміннями, основи формування яких закладаються саме на початковому етапі навчання.

Контрольно-оцінні вміння учнів у контексті нашого дослідження розглянуто як складник компетентності молодшого школяра, що має назву «уміння вчитися».

Незважаючи на суттєві зміни освітніх пріоритетів у чинній системі навчання, контроль і оцінка, як і раніше, уважаються прерогативою вчителя, тобто зберігається нерівноправність учня в оцінюванні результатів своєї навчальної роботи, особливо це стосується молодших школярів.

МЕТА ПУБЛІКАЦІЇ: розкрити зміст контрольно-оціночних умінь молодших школярів у процесі формування компетентності «уміння вчитися».

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ: Очевидно, що в контексті особистісно-орієнтовної освіти проблема контролю й оцінки потребує переосмислення, одним з напрямів вирішення якої є перехід від авторитарного стилю здійснення контрольно-оцінної діяльності до формування контрольно-оцінних умінь учнів на гуманістичних засадах.

У педагогіці, психології накопичено певну сукупність знань, що становлять теоретичну платформу дослідження цієї проблеми. У центрі уваги науковців були такі її аспекти: функції перевірки й оцінки знань у навчальному процесі; вимоги до знань, умінь, навичок; функції, види, методи й форми контролю, які досліджували Г. Вергелес, Т. Ільїна, І. Кулибаба, І. Лернер, В. Лозова, В. Полонський, О. Савченко, М. Скаткін, В. Сухомлинський, Г. Троцко, А. Хуторськой, В. Ягупов та ін. Контроль та оцінку в межах теоретичної концепції навчальної діяльності (В. Давидов, Д. Ельконін, Г. Костюк) розглянуто в психологічних працях та наукових розвідках дидактів Т. Андрущенко, Л. Берцфаї, В. Буряка, А. Захарової, Н. Максимової, О. Малихіна, Т. Матіс, К. Поливанової, Ю. Полуянова, В. Рєпкіна, В. Романко, В. Рубцова, Г. Цукерман та ін.; проблеми контролю й оцінки в розвивальному навчанні, яким присвячено роботи О. Воронцова, Н. Гусаревої, Г. Цукерман та ін.; теоретичні засади організації контрольно-оцінного етапу навчальної діяльності, які досліджували Т. Воронова, Г. Ксензова, Н. Тализіна, Л. Фрідман; дидактичний аспект формування в учнів загальнонавчальних умінь, висвітлений у працях Ю. Бабанського, О. Бугрій, С. Воровщикова, В. Кулько, Н. Лошкарьової, О. Савченко, Д. Татьянченко, А. Усової, Т. Цехмистрової та ін., зокрема вміння працювати з навчальною книгою (Н. Гавриш, Я. Кодлюк). Психологи досліджували проблеми, пов’язані з вивченням виховних функцій оцінки, аналізом психологічних умов впливу оцінки вчителя на формування самооцінки учнів, які розкрито в дослідженнях Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєва, Л. Божович, Н. Зубалій, А. Ліпкіної, Л. Рибака та ін.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ: Зауважимо, що більшість з названих досліджень проведено в межах традиційного навчання, у якому контроль і оцінка переважно залишалися прерогативою вчителя. Задекларована гуманістична парадигма сучасної освіти висуває на перше місце завдання особистісного розвитку учнів, перетворення дитини в справжнього суб’єкта навчальної діяльності, що неможливе без оволодіння діями контролю й оцінки, уміння самостійно їх здійснювати. Водночас, незважаючи на очевидну важливість контрольно-оцінних умінь у навчальній діяльності молодших школярів, можна констатувати, що ця проблема залишається недостатньо дослідженою.

Понятійне поле дослідження контрольно-оцінних умінь містить доволі широке коло понять: контроль, перевірка, облік, оцінка, оцінювання, відмітка та інші, пов’язані з ними. Нерідко вони змішуються, уживаються як синоніми, інтерпретуються по-різному. Тому є необхідність чіткого визначення нашого розуміння понять «контроль» і «оцінка».

Поняття «контроль» є досить поширеним і становить предмет інтересу вивчення багатьох наук: соціології, права, теорії і практики управління, кібернетики, педагогіки, психології.

У соціології широко використовується поняття соціального контролю, що розуміється як сукупність норм і цінностей суспільства, а також санкцій, уживаних для їх здійснення. Цим поняттям позначають також різні засоби, які будь-яке суспільство застосовує для запобігання девіантній поведінці своїх членів через виправлення або покарання. Соціальний контроль над людиною може здійснюватися різними способами: через соціалізацію, груповий суспільний тиск, примусово. Соціалізація формує звички, бажання, звичаї людини і є одним з основних чинників соціального контролю і встановлення порядку в суспільстві. Вона підказує людині, як діяти, поводитися в тій чи тій життєвій ситуації, як одягатися та ін. Значна частина внутрішнього контролю особистості за своєю поведінкою здійснюється через неприйняття рішень, які йдуть урозріз із тими, що були засвоєні під час соціалізації. Але людина не може брати участі в суспільному житті, спираючись тільки на внутрішній контроль. На її поведінку накладає відбиток також участь у суспільному житті, яке виражається в членстві в багатьох суспільних групах (сім’я, клас, студентська група та ін.). Отже, індивід повинен розділяти певний мінімум прийнятих групою культурних норм, що становлять формальний або неформальний кодекс поведінки. Кожне відхилення від такого порядку негайно призводить до засудження поведінки групою. У сучасному суспільстві наявні також суворо розроблені правила, або примусова система контролю, яка є набором чинних санкцій, уживаних відповідно до різних типів відхилень від норм.

Людина також може виступати в ролі об’єкта та суб’єкта контролю. Так, протягом життя вона є об’єктом контролю з боку оточення, під контролем суспільства знаходяться процеси навчання, виховання, професійна діяльність. З іншого боку, уже як суб’єкт контролю, людина є носієм контрольних механізмів. При цьому спрямованість контролю може бути зовні або на себе. При зовнішньому контролі об’єктом є поведінка і діяльність інших людей, характер перебігу процесів у суспільних, природних, технічних системах, при контролі, спрямованому на себе (самоконтролі), об’єктом є психічна сфера самої людини.

Фізіологічний механізм дії самоконтролю був розкритий у дослідженнях П. Анохіна. Він показав, що в основі самоконтролю лежить система зворотних зв’язків. Зворотна аферентація інформує про результати дії, даючи організму можливість оцінити ступінь успіху виконуваної ним дії, тобто через ланку зворотної аферентації здійснюється постійна оцінка реально отриманого результату з тим, який був запрограмований в акцепторі результату дії. Якщо ж результат не відповідає прогнозу, то в апараті звірення виникає неузгодженість, що активує орієнтовно-дослідницьку реакцію, яка, піднімаючи асоціативні можливості мозку на високий рівень, тим самим допомагає активному підбору додаткової інформації [2].

Г. Нікіфоров виділив принципи класифікації видів самоконтролю, які не залежать від специфіки виконуваної діяльності: часовий, просторовий, структурний, а також принцип довільності самоконтролю. Відповідно до часового принципу розрізняють попередній, поточний (проміжний) та результативний види самоконтролю. Попередній перевірці можуть підлягати мета або програма діяльності, що тільки потребує виконання. Попередній самоконтроль запобігає виникненню можливих помилкових рішень, дій, вчинків. Поточний контроль приходить на зміну попередньому і спрямований на перевірку правильності проміжних результатів. Результативний самоконтроль дає змогу відповісти на питання: чи досягнута мета, що ставилася на початку роботи. Відповідно до просторового принципу розрізняють зоровий, слуховий, тактильний та інші види самоконтролю. Згідно із структурним принципом різноманіття людського самоконтролю підлягає ієрархічній організації [5, c. 28]. Відповідно до принципу довільності розрізняють довільний та мимовільний самоконтроль. Мимовільний контроль є підсвідомою діяльністю. А психологічний та соціальний рівні вивчення людини припускають домінування довільного виду самоконтролю. Під час виконання будь-якої діяльності довільний і усвідомлений самоконтроль органічно взаємопов’язані з такими компонентами діяльності як мотив та мета. Процес діяльності реалізується через систему дій, за участю самоконтролю, постійне усвідомлення якого вже не є обов’язковою умовою. Вивчення довільного самоконтролю, що припускає усвідомлений характер визначення та досягнення відповідних цілей під час виконання певного виду діяльності, має практичне і теоретичне значення. Тому більшість досліджень присвячені саме цьому виду самоконтролю [5, c. 32].

Так, П. Блонський виокремив чотири стадії становлення самоконтролю під впливом навчання. Першу стадію характеризує відсутність самоконтролю, тобто на цій стадії учень ще не засвоїв матеріал і тому ще не може нічого контролювати. Другу стадію, повного самоконтролю вчений розділив на дві підстадії: на першій учень контролює повноту репродукції, на другій він контролює також її правильність. На наступній стадії – вибіркового самоконтролю – учень контролює себе тільки з головних питань. Остання, четверта стадія самоконтролю, характеризується зовнішньою відсутністю самоконтролю, тобто він здійснюється на основі минулого досвіду, незначних деталей, прикмет [3, с. 259 – 260].

Самоконтроль є невід’ємною частиною будь-якої діяльності людини і спрямований на попередження можливих або виявлення вже зроблених помилок. За допомогою самоконтролю людина усвідомлює правильність своїх дій у грі, навчанні, праці, науці, спорті.

Безумовно, навчальна діяльність є однією із сфер життя молодшого школяра, у якій формується і здійснюється самоконтроль.

Педагогічна суть контролю полягає в єдиній дидактичній і методичній системі перевірочної діяльності, яка відбувається під керівництвом педагога і ним організована; має характер спільної роботи вчителя й учня та спрямована на оцінку результатів навчального процесу. Контроль навчання, з одного боку, розглядається як оцінка знань, умінь та навичок учнів, спосіб виявити прогалини в знаннях, установити взаємозв’язок між тим, що планувалося, реалізовано та досягнуто. З іншого боку, контроль є адміністративно-формальною процедурою перевірки роботи вчителів або школи, результати якої враховуються під час прийняття управлінських рішень щодо відповідності результатів навчання освітньому стандарту.

Набагато ширший спектр значень, що вкладають сучасні дослідники в поняття контроль навчання, запропонувала Н. Гусарєва: одиниця, ланка, частина, компонент процесу навчання; дія в структурі навчальної діяльності учнів; дидактична процедура, операція; адміністративно-формальна процедура перевірки роботи вчителя й школи; функція керування, результати якої слугують для прийняття управлінських рішень; компонент контрольно-оцінної діяльності вчителя і учня [4, с. 14].

Інші науковці залежно від досліджуваного аспекту вкладають своє розуміння в поняття «контроль». Аналіз педагогічної літератури показав, що контроль може визначатися як виявлення, вимір і оцінка знань, умінь тих, хто навчається (Н. Мойсеюк, В. Онищук, П. Підласий, М. Фіцула, А. Хуторський), нагляд, спостереження, перевірка успішності учнів (М. Ярмаченко), перевірка знань, навичок і умінь (В. Крисько), облік успішності учнів (Б. Єсипов), перевірка досягнень школи (В. Оконь), оцінювання знань, умінь та навичок (В. Бондар).

Отже, як бачимо, на сьогодні немає сталого підходу до понять «контроль», «перевірка», «оцінювання», «облік». Одні вважають перевірку компонентом контролю, інші дидакти вживають терміни «контроль», «перевірка» як синоніми (Б. Єсипов, В. Оконь, П. Підкасистий, О. Савченко). Зауважимо, що в дидактичній і методичній літературі термін «перевірка» вживається не тільки у зв’язку з перевіркою результатів навчання, а і як методичний прийом, що сприяє досягненню цілей навчання під час пізнавального процесу.

Аналіз педагогічної літератури засвідчує, що компонентами контролю більшість дослідників уважають перевірку (виявлення і вимірювання знань, умінь, навичок), оцінювання (як процес) та оцінку (як результат перевірки) (П. Підласий, А. Хуторський).

Контроль навчання як складова частина дидактичного процесу і навчальний захід виконує певні функції, має види, методи і форми, критерії оцінки якості знань, умінь та навичок.

Попередній контроль має зафіксувати початковий рівень підготовки учня, наявність знань, умінь, навичок, пов’язаних з майбутньою діяльністю. Поточний контроль використовується в повсякденній навчальній роботі і здійснюється для виявлення прогалин у знаннях учнів, щоб оперативно вплинути на них або вибрати інший метод роботи. Повторний контроль дає змогу перевірити знання паралельно з вивченням нового матеріалу і створити умови міцності і системності знань, умінь, навичок учнів. Періодичний чи його різновид тематичний передбачають можливість установити обсяг знань, якими володіють учні з тих чи інших проблем, орієнтуючись на вимоги програми, а також перевірити рівень знань, умінь та навичок учнів у межах певного розділу чи великої теми конкретної навчальної дисципліни. І останній вид контролю – підсумковий – спрямований на з’ясування рівня засвоєння учнями навчального матеріалу наприкінці семестру, начального року, по завершенню вивчення навчальної дисципліни. Як зауважила О. Савченко, найбільш поширеними в початковій школі є тематичний і підсумковий види контролю [6].

Контроль найчастіше пов’язують з діяльністю вчителя, а самоконтроль розглядають як компонент навчальної діяльності учня.

Залежно від того, хто здійснює контроль за результатами діяльності учнів, виділяють три типи контролю: зовнішній – здійснює вчитель над діяльністю учня; взаємний – здійснює учень над діяльністю товариша; самоконтроль – здійснює учень над власною діяльністю.

Відтак, під контролем у цьому дослідженні будемо розуміти процес зіставлення, аналізу, корекції учнем своїх дій та дій інших у процесі навчальної діяльності.

Залежно від специфіки організації контролю за навчальною діяльністю учнів використовують такі його форми: фронтальний, груповий. індивідуальний, комбінований, самоконтроль (Т. Ільїна, Н. Мойсеюк, В. Сластьонін, В. Ягупов [95; 147; 189; 226]).

Під час фронтального контролю до обговорення питання залучається весь клас. Така форма контролю дає змогу вдало поєднувати перевірку знань з повторенням і закріпленням матеріалу. Групова форма контролю використовується під час перевірки підсумків навчальної роботи чи в процесі виконання завдання частиною, групою учнів класу. Індивідуальний контроль застосовується для ґрунтовної перевірки рівня навчальних досягнень деяких учнів. Комбінована форма контролю, що поєднує індивідуальний контроль з фронтальним і груповим, дає змогу вчителю одночасно перевірити декілька учнів при невеликих затратах часу. Самоконтроль, як одна із форм контролю, допомагає учневі самостійно визначити свій рівень оволодіння знаннями.

Відтак, під контролем необхыдно розуміти процес зіставлення, аналізу, корекції учнем своїх дій та дій інших у процесі навчальної діяльності.

Контроль тісно пов’язаний з оцінкою, вона відображає його результати.

ВИСНОВКИ З ДАНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ:

З огляду на вищезазначене, можна констатувати, що аналіз поняття «оцінка» у філософському, лінгвістичному, психолого-педагогічному аспектах є теоретичним підґрунтям для процесу формування контрольно-оцінних умінь у молодших школярів, і очевидним стає те, що оцінки, виражені в тій чи іншій формі – невід’ємна частина всього суспільного і культурного життя людини.

Ураховуючи те, що управління будь-яким процесом припускає здійснення контролю, можна зробити висновок, що контроль є необхідним для успішного перебігу і процесу навчання.

Уміння правильно оцінювати і контролювати свою діяльність повинно стати стійкою потребою людини, тому одним із завдань початкової школи є формування контрольно-оцінних умінь, як основи для успішного просування учня по всіх етапах навчальної діяльності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Анохин П. К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса / Петр Кузьмич Анохин. – М. : Медицина, 1968. – 546 с.

2.Глазова В. В. Виявлення готовності вчителя до контрольно-оцінної діяльності / В. В. Глазова // Науково-практичний журнал Південного наукового центру АПН України. Наука і освіта. Педагогіка. – 2011. – № 2, – С. 12–15.

3. Блонский П. П. Избранные педагогические и психологические сочинения : в 2 т. / [сост. Данильченко М. Г., Никольская А. А. ; под ред. Петровского А. В.]. – М. : Педагогика, 1979 – Т. 1. – 1979. – 304 с.

4. Гусарева Н. Б. Развитие у учащихся готовности к рефлексивной контрольно-оценочной деятельности : дис. … кандидата пед. наук: 13.00.01 / Гусарева Надежда Борисовна. – Шуя, 2000. – 243 с.

5. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека / Герман Сергеевич Никифоров. – Л. : ЛГУ, 1989. – 192 с.

6. Савченко О. Я Дидактика початкової школи : підруч. [для студ. пед. факульт.] / Олександра Яківна Савченко. – К. : Генеза, 1999. – 368 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА:

Галич Ольга Іванівна: КОНТРОЛЬНО-ОЦІНОЧНІ ВМІННЯ ЯК СКЛАДНИК КОМПЕТЕНТНОСТІ «УМІННЯ ВЧИТИСЯ» МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Galich Olga Ivanovna

Спеціаліст вищої категорії, старший вчитель початкових класів Криворізької гімназії №91

м. Кривий Ріг 50078

м-н. Індустріальний, буд 72, кв 1

моб. телефон 8(067)7520249

Галич Ольга Іванівна

Спеціаліст вищої категорії, старший вчитель Криворізької гімназії №91

КОНТРОЛЬНО-ОЦІНОЧНІ ВМІННЯ ЯК СКЛАДНИК КОМПЕТЕНТНОСТІ «УМІННЯ ВЧИТИСЯ» МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Це стає можливим лише за умови належного оволодіння учнями контрольно-оцінними вміннями, основи формування яких закладаються саме на початковому етапі навчання.

У педагогіці, психології накопичено певну сукупність знань, що становлять теоретичну платформу дослідження цієї проблеми. У центрі уваги науковців були такі її аспекти: функції перевірки й оцінки знань у навчальному процесі; вимоги до знань, умінь, навичок; функції, види, методи й форми контролю, які досліджували Г. Вергелес, Т. Ільїна, І. Кулибаба, І. Лернер, В. Лозова, В. Полонський, О. Савченко, М. Скаткін, В. Сухомлинський, Г. Троцко, А. Хуторськой, В. Ягупов та ін.; проблеми контролю й оцінки в розвивальному навчанні, яким присвячено роботи О. Воронцова, Н. Гусаревої, Г. Цукерман та ін.; теоретичні засади організації контрольно-оцінного етапу навчальної діяльності, які досліджували Т. Воронова, Г. Ксензова, Н. Тализіна, Л. Фрідман; дидактичний аспект формування в учнів загальнонавчальних умінь, висвітлений у працях Ю. Бабанського, О. Бугрій, С. Воровщикова, В. Кулько, Н. Лошкарьової, О. Савченко, Д. Татьянченко, А. Усової, Т. Цехмистрової та ін..Психологи досліджували проблеми, пов’язані з вивченням виховних функцій оцінки, аналізом психологічних умов впливу оцінки вчителя на формування самооцінки учнів, які розкрито в дослідженнях Ш. Амонашвілі, Б. Ананьєва, Л. Божович, Н. Зубалій, А. Ліпкіної, Л. Рибака та ін.

Г. Нікіфоров виділив принципи класифікації видів самоконтролю, які не залежать від специфіки виконуваної діяльності: часовий, просторовий, структурний, а також принцип довільності самоконтролю. Відповідно до часового принципу розрізняють попередній, поточний (проміжний) та результативний види самоконтролю. Попередній перевірці можуть підлягати мета або програма діяльності, що тільки потребує виконання. Попередній самоконтроль запобігає виникненню можливих помилкових рішень, дій, вчинків. Поточний контроль приходить на зміну попередньому і спрямований на перевірку правильності проміжних результатів. Результативний самоконтроль дає змогу відповісти на питання: чи досягнута мета, що ставилася на початку роботи. Відповідно до просторового принципу розрізняють зоровий, слуховий, тактильний та інші види самоконтролю. Згідно із структурним принципом різноманіття людського самоконтролю підлягає ієрархічній організації [5, c. 28]. Відповідно до принципу довільності розрізняють довільний та мимовільний самоконтроль. Мимовільний контроль є підсвідомою діяльністю. А психологічний та соціальний рівні вивчення людини припускають домінування довільного виду самоконтролю. Вивчення довільного самоконтролю, що припускає усвідомлений характер визначення та досягнення відповідних цілей під час виконання певного виду діяльності, має практичне і теоретичне значення. Тому більшість досліджень присвячені саме цьому виду самоконтролю [5, c. 32].

Інші науковці залежно від досліджуваного аспекту вкладають своє розуміння в поняття «контроль». Отже, як бачимо, на сьогодні немає сталого підходу до понять «контроль», «перевірка», «оцінювання», «облік». Одні вважають перевірку компонентом контролю, інші дидакти вживають терміни «контроль», «перевірка» як синоніми (Б. Єсипов, В. Оконь, П. Підкасистий, О. Савченко). Зауважимо, що в дидактичній і методичній літературі термін «перевірка» вживається не тільки у зв’язку з перевіркою результатів навчання, а і як методичний прийом, що сприяє досягненню цілей навчання під час пізнавального процесу.

Контроль тісно пов’язаний з оцінкою, вона відображає його результати.

ВИСНОВКИ З ДАНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ:

ЛІТЕРАТУРА:

1. Анохин П. К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса / Петр Кузьмич Анохин. – М. : Медицина, 1968. – 546 с.

5. Никифоров Г. С. Самоконтроль человека / Герман Сергеевич Никифоров. – Л. : ЛГУ, 1989. – 192 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА:

Galich Olga Ivanovna

Спеціаліст вищої категорії, старший вчитель початкових класів Криворізької гімназії №91

м. Кривий Ріг 50078

м-н. Індустріальний, буд 72, кв 1

моб. телефон 8(067)7520249

*********************************************************************

Розвиток інтелектуальних і творчих здібностей молодших школярів в умовах креативного навчально - виховного процесу.

О.І.Галич, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, гімназія № 91, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл..

Завданням освіти є формування освіченої творчої особистості, здатної до самореалізації, самоосвіти, подальшого розвитку. В. Кремінь у монографії «Освіта і наука України: шляхи модернізації» визначає основні підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття; орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти [6, с. 21].

У концепції середньої загальноосвітньої школи відмічено, що в змісті освіти сучасної школи мають бути враховані такі пріоритети:

- створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистостей, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

- посилення практично – діяльнісної і творчої складових у змісті всіх освітніх галузей.

Творчу і інтелектуальну діяльність особистості потрібно розглядати в позиції її неповторності,індивідуальності, її творчих здібностей, до яких належать: бачення проблеми, оригінальність мислення, здатність до вивчення й оцінки досвіду, творчий потенціал, уміння опрацьовувати наукову літературу. Творче мислення та інтелектуальний розвиток можливі лише на основі постійного інформаційного обміну, оволодіння новою інформацією.

Проблематика вивчення креативності має достатньо давню історію. Поняття креативності набуло розповсюдження в 50-ті роки XX ст. завдяки дослідженням Дж. Гілфорда. Він першим, хто звернув увагу на різницю між креативністю та інтелектом та запропонував концепцію пізнавальної творчої здібності [4].

Одним із класичних є визначення креативності П. Торенсом: «Креативність – здатність індивіда до нестандартного, творчого мислення, чутливість індивіда до проблеми та пошуку шляхів їх вирішення, здатність до гнучкого мислення й висуненню нових ідей; чутливість до дисгармонії наявних знань».

Основна кількість праць, що стосуються даного питання, пов’ язана з прізвищами таких західних психологів, як: Дж. Гілфорд, Е. Торренс, С. Медник, К. Роджерс, Дж. Рензуллі, Р. Стернберг та ін.. У вітчизняній психології поняття креативності розглядається як синонім поняття творчість [4]. Чималий внесок у дослідження даного напрямку було зроблено завдяки працям Д. Богоявленської, О. Матюшкіна, Я. Пономарьова, В.Дружиніні,В. Моляко, О. Куль-чицькій, В. Рибалка, В. Климента, М. Гнатка та ін..

Загальна мета організації нашого пошуку полягає у визначенні основних підходів до проблеми розвитку творчих здібностей молодших школярів в умовах креативного навчально – виховного процесу. Для досягнення зазначеної мети в рамках статті було поставлено наступну мету: здійснити теоретико – методологічний аналіз основних підходів щодо розвитку креативності в психолого – педагогічній літературі.

Дослідження креативності дозволило дійти до висновку,що її розвиток може здійснюватися під впливом різних умов ( як тих, що склалися стихійно, так і спеціально організованих, серед яких розглядають активне навчання та спеціальні тренінгові програми). Е. Торренс [4] наголошує, що спадковий потенціал не є головним показником майбутньої продуктивної особистості. В якій мірі творчі імпульси дитини перетворяться у творчий характер, пере-важно залежать від батьків та вчителів.

Ф. Монкс [14] наголошує, що серед чималої кількості соціальних та природних факторів розвитку творчих здібностей істотне значення відіграє навчання. Він запропонував «трьох -ієрархічну модель творчо обдарованості», в якій виокремлює три ви значних соціальних фактори, що впливають на її розвиток. На його думку, це школа, сім҆я та ровесники.

На думку Д. Богоявленської [1], саме установка на результат, що існує в сучасній шкільній системі освіти, визначає та формує ціннісні орієнтації школярів, а також знижує їх рівень прагнення до пошукової активності, формує такі якості, як конформність, відсутність самокритичності, ригідність та несамостійність тощо.

У працях Е. Торранса [4] виділені певні фактори поведінки вчителя, котрі позитивно впливають на розвиток креативності учнів. Серед них:

- визначення цінності креативного мислення;

- заохочення самоповаги;

- вільне маніпулювання об’҆єктами та ідеями;

- невілювання почуття страху перед оцінкою;

- вміння надавати конструктивну критику.

Серед факторів, що здійснюють негативний вплив на креатив-ність школярів автор виділяє :

- авторитарні установки та авторитарне оточення;

- ригідність вчителя;

- примушування до конфорормізму;

- прояв сарказму;

- жорстку орієнтацію на успіх;

- ворожість до особистості з розвиненим дивергентним мисленням.

До особистісних рис, що сприяють розвитку творчого мислення, відносять уяву, любов до фантазування і побудови планів на майбутнє, домінування емоцій радості, впевненості у собі, відсутність конформності, схильності до ризику і експериментів, добре розвинуте почуття гумору.

Традиційно у сприйнятті багатьох поколінь учнів математика обожнювалась із «сухим» предметом, при вивченні якого не має місця для «вільного висловлювання думок». Однак, якщо показати учням усю красу математики, її різнобарвність, можна відкрити її для сприйняття математики як неповторно цікавого предмета.

Пропоную своє бачення впровадження системи розвитку креативних здібностей на уроках математики. Найскладнішим завжди є питання «Почни з себе», тобто тільки творча особистість може розвивати творчі особистості. Ступінь розкриття талантів залежить від того середовища , в якому знаходиться дитина. Якщо навколо особистості є такі люди, які здатні оцінити кожний прояв таланту, - це найголовніше для його подальшого розвитку. Для особистості вчителя – це педагогічний колектив, в якому здійснюється методична робота на високому рівні. Тому якщо у школі плідно працює методична служба, то непрямим та одномоментним результатом її роботи може служити поява серед учителів творчо працюючих.

Також дуже складне питання, на мою думку, в якому дитячому колективі можна вводити вправи для розвитку креативного мислення. У будь – якому, але треба усвідомлювати рівень підготовки кожного учня до творчого опрацювання матеріалу. Для цього потрібно, щоб творчості не заважала відсутність необхідних знань для виконання завдання. Тому, коли планується на одному з наступних уроків виконання творчого завдання. Треба на попередніх уроках з’ ясувати, чи учні мають достатньо знань для виконання кожного з елементів творчого завдання.

Якщо в дитини виникають проблеми під час виконання завдань, спрямованих на застосування творчих здібностей, найчастіше застосовують такий алгоритм дій:

- по – перше, дають змогу відповісти дитині окремо, без свідків, яких вона може соромитись;

- по – друге, знаходять у класі учня, який може в силу особистих якостей бути наставником для цієї дитини;

- по – третє, інформують психолога школи про існуючу проблему, якщо вона не була вирішена за допомогою попередніх дій, і вивчають анкетні дані, які психологи збирають для подолання проблеми.

Найчастіше для дітей, які мають проблеми із завданнями на розвиток креативних здібностей, підбираються завдання, де треба виконувати менше логічних операцій, однак, щоб у завданні обов’язково було завдання креативного характеру, може воно буде легше, ніж у однокласників, однак воно повинно вивести на хоча б одну сходинку вище, ніж попередній рівень.

Таким чином, розгортання на кожному уроці творчої ситуації, застосування евристичних методів робить процес навчання ненав’язливим, майже непомітним. Освіта стає переважно самоосвітою, виховання – самовихованням, розвиток – саморозвитком. Відбувається вільний пошук себе, процес самопізнання і самовизначення, що є першим кроком до життєвого успіху. Роль учителя у формуванні й розвитку творчих здібностей і інтелекту молодшого школяра дуже важлива. Наш обов’язок – допомогти дитині стати на шлях становлення творчого боку інтелекту, шлях розвитку винахідницького і дослідницького таланту, виховати людину, яка мислить творчо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества / Д.Б.Богоявленская. – Ростов – на - Дону,1983.

2. Воропаєва Н.М. Роль учителя у формуванні й розвитку творчого мислення та інтелекту / Н.М.Воропаєва //Обдарована дитина. – 2010.- №3. – с. 58 – 60.

3. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Л.С. Выготский; под. ред.. В.В.Давыдова. – М.: Просвещение.1991.

4. Дружинин В.Н. Психология общин спосібностей / В.Н.Дружинин, - С – Пб.: Питер,2000.

5. Зубик С.П. Психолого – педагогічні передумови розвитку творчого потенціалу учнів / С.П. Зубик // Обдарована дитина. – 2009.- №4. – с. 12 – 18.

6. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації ( факти, роздуми, перспективи) / В.Г.Кремінь. – К.: Грамота,2003. – 216с.

7. Леви В. Нестандартный ребенок / В.Леви. – М., 1992. – 232с.

8. Лысенкова С.Н.Когда легко учиться / С.Н.Лысенкова. – М.: педагогика, 1985. – 174с.

9. Міщиха Л.П. Психологічна готовність особистості до творчої діяльності / Л.П. Міщиха // Обдарована дитина.. - 2010. - № 2. – с. 2 – 8.

10. Огревич Н.М. Жити – значить мислити: Розвиток інтелектуальних компетенцій в умовах інформаційного суспільства / Н.М.Огревич // Гуманітарні науки. – 2006. - № 1. – с. 17 – 22.

11. Пищулина Л.В. Формирование креативности в младшем школьном воздасте в условиях инновационной школы / Л.В. Пищулина // Психология и школа. – 2009. - № 2. – с. 72 -89.

12. Подорожна І.В. Педагогічний аспект поняття креативність та його структура / І.В.Подорожна // Соціальна педагогіка: теорія та практика. 2008. - № 4. – с. 33 -37.

13. Пономарьова – Семенова Р.О. Психологічні принципи креативності обдарованої особистості / Р.О.Пономарьова – Семенова // Обдарована дитина. – 2008. - № 10. – с. 2 – 10.

14. Рождественская Н.В. Креативность : пути развития и тренинги / Н.В. Рождественская, А.В. Толшин. – С – Пб.: Речь, 2006.

Загальнопедагогічні засади організації навчальної діяльності шестирічних першокласників засобами ігрових технологій на уроках читання.

О.І.Галич, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, гімназія № 91, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл..

Інтенсивне реформування освіти в Україні вимагає наполегливих пошуків трансформування освітнього процесу на гуманістичних засадах. Одним із виявів такого трансформування є інноваційні технології, що передбачають якісно нові перетворення як педаго-гічного процесу в цілому, так і його складових, і сприяють істотному підвищенню його ефективності.

Сучасна чотирирічна початкова школа покликана забезпечити становлення особистості молодшого школяра шляхом виявлення і цілісного розвитку здібностей, формування вмінь і бажання вчитися. Кожен рік навчання в початковій школі – це особливий ступінь розвитку дитини.

Навчання грамоти дітей шестирічного віку на сьогодні є актуальною проблемою шкільного навчання. ЇЇ успішне вирішення залежить від кваліфікованого керівництва навчальним процесом, основою якого є знання особливостей механізму читання, вікових та індивідуальних особливостей шестирічних першокласників. Тому набуває особливої значущості вибір інноваційних технологій, провідною з яких стає ігрова технологія як найприродніша і найпривабливіша для дітей цього віку.

Нові педагогічні технології, сучасні методи та форми навчання спрямовані на вирішення надзвичайно важливого завдання зумовленого стрімким розвитком науково – технічного прогресу: створити щонайкращі умови для опанування учнями умінь і навичок, необхідних для саморозвитку особистості, атмосфери співпраці, взаємодії, взаємонавчання.

Серед науковців, які займаються впровадженням освітніх технологій у навчальний процес, можна виділити З. Абасова, В. Безпалько, М. Ветрякову, А.. Гіна, І. Дичковську, М. Кларіна, Г.Ксензову, І. Носаченко, О. Пєхоту, О. Пометун, О. Савченко, А. Факторович, Л. Шрагіна, В. Шрагіна, В. Юдіна та інші.

Значна кількість досліджень, пов’язаних із розробкою , організацією та проведенням навчальних ігор та впровадженням ігрових технологій, свідчить про великі можливості такого виду навчання та підвищення ефективності навчально – виховного процесу в початковій школі (А. Артемов, Л. Байкова, О. Булигіна, А. Вербицький, О. Жорник, Р. Осадчук, П. Підкасистій, В. Платов, А. Салюк, В. Семенов, Б. Сіркович, С. Янковська) та інші.

Наявність ігрової діяльності в навчально – виховному процесі початкової школи є необхідною умовою для нормального розвитку дітей молодшого шкільного віку. Введення до навчально – виховного процесу ігрових елементів, сам стимулює пізнавальні можливості учнів: гра, як ніщо інше захоплює дітей.

Гра, як активна основа, є найбільш природною формою взаємодії між людьми. Вона є невід’ємним атрибутом розвитку особистості на всіх етапах життєдіяльності. Саме в грі особистість розвивається вільно, стрімко й гармонійно. Гра створює невимушену атмосферу співтворчості безпеки і довіри, формує механізми співробітництва з партнером і змагання із суперником, допомагає її учасникам зрозуміти себе і виробити адекватні способи поведінки, використовується для зняття психологічних стресів і бар’єрів, для відпочинку і розрядки, для навчання і виховання.

Гуманізація й підвищення ефективності освітнього процесу учнів молодших класів школи здійснюється за різними напрямками: зміна форм спілкування з дітьми – від авторитарного впливу до спілкування, зорієнтованого на особистісну своєрідність кожної дитини, на встановлення довірливих партнерських, співдружніх, спів творчих взаємин. Це також оновлення форм і змісту уроків від фронтальних до індивідуально – групових; скорочення кількості уроків за рахунок їх інтеграції та ін.. Однак всі ці шляхи розвитку учнів неможливо реалізувати без спеціально організованого середовища, в якому перебувають діти під час навчання в школі.

Найактуальнішим питанням у сучасній школі є відповідність створеного середовища до розвитку дитини, перетворення середовища і життєвого простору в кожному класі школи на розвивальне середовище. Отже, одним із джерел знань, які отримують молодші учні в школі, соціального досвіду та розвитку є середовище, в якому вони перебувають більшу частину свого часу, тобто на уроках. Тому важливо, щоб це середовище було розвивальним, таким, яке забезпечувало б різні види активності школярів (розумової, фізичної, естетичної, трудової), ставало основною для процесу пізнання, самостійної інтелектуальної діяльності, умовою своєрідної форми самоосвіти та ціннісного ставлення до навчання.

Звичайно, досягти цієї мети шляхом використання лише традиційних форм та методів організації навчальної діяльності неможливо. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє впровадження в навчально – виховний процес активних методів навчання, серед яких провідну роль відіграють навчальні ігри, які дають учням змогу формувати знання шляхом інтенсивної самостійної пізнавальної діяльності й, разом з тим, сприяють розвитку індивідуальних творчих здібностей.

Гра супроводжує людину протягом усього життя, протягом усього існування людства. А для маленької дитини гра – це основний вид діяльності, засіб взаємодії з навколишнім світом, засіб його пізнання. Тому, звичайно, потенціал гри повинен бути використаний і в навчальному процесі. Адже за вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога. У контексті нашого дослідження гра має об’єктивно величезні можливості як педагогічного засобу, що збільшує інтелектуальну напруженість, активізує розумові процеси, підвищує інтерес до знань, тренує пам’ять. Уміння міркувати логічно тощо. Захопившись грою, діти навіть не помічають, що навчаються.

При визначенні сутності гри як дидактичної категорії різні автори розглядають її як форму навчання, як дидактичний засіб і метод, що забезпечує оптимальне вирішення пізнавальних завдань.

В. Семенов дидактичну гру розглядає як особливий тип регуляції поведінки особистості і складно організовану систему людської діяльності, яка виникає внаслідок зближенн і взаємодії гри та навчання [3, с. 90].

Виходячи із загального поняття гри як форми діяльності в умовній ситуації, С. Воробйова відмічає, що в дидактичній грі відтворюється певна форма суспільного досвіду. Така гра повинна навчати, розвивати і виховувати. Суть її полягає в моделюванні та імітації. У грі в спрощеному вигляді відтворюється, моделюється дійсність та операції учасників, які імітують реальні дії [3, с. 46].

Дидактичні ( пізнавальні) ігри відносить до методу стимулювання і мотивації учіння і обґрунтовує їх спеціально створені ситуації, які моделюють реальність, з якою учням пропонується знайти вихід.

Н. Волкова гру вважає найефективнішим методом стимулювання діяльності й поведінки – це один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунках між ними [2, с. 150].

І. Кравцова відмічає, що дидактична гра – це метод імітації прийняття рішень у різноманітних ситуаціях шляхом гри за правилами, що вже вироблені учасниками [6. с. 338].

Дослідниця наголошує на тому, що кожна гра повинна мати певну дидактичну мету; має проходити невимушено, але за цією невимушеністю повинна стояти величезна організаційна робота вчителя. Зміст гри має бути доступним для кожного учня; правила гри чітко сформульовані; підсумок гри - чіткий, справедливий. Готуючись до гри І. Кравцова рекомендує виділяти такі етапи: ознайомлення учасників із темою та змістом, розподіляти ролі; розкрити хід і зміст гри; підведення підсумків гри [6, с. 339], велике значення має форома, в якій учитель оцінює результати. В усіх випадках підведення підсумків гри перша й основна форма оцінювання – є похвала.

Гра на уроці – це не тільки навчальна проблема, але й більшою мірою – проблема виховна. Учитель, застосовуючи дидактичні ігри, має, відповідно до завдань уроку визначати дидактичну мету такої роботи. О. Дон стверджує, що введення гри передбачає гнучкість методики вивчення:

- потребує від учителя знань, умінь, певних навичок, а також творчого підходу до проведення уроку;

- усвідомлення вчителем ролі змісту навчального матеріалу для формування особистості дитини;

- знання вікових і психологічних особливостей учнів;

- Творче оволодіння методикою використання дидактичних ігор на уроці як найраціональнішого способу забезпечення високого рівня знань і вмінь учнів.

О. Дон дидактичні ігри поділяє на індивідуальні і колективні, рольові й ділові. На її думку вони можуть бути використані під час вивчення нового матеріалу, під час повторення раніше вивченого, для контролю знань, перед контрольною, самостійною або лабораторною роботою. В усіх випадках гра позитивно впливає на настрій учнів і вносить в урок різноманітність. О. Дон наголошує на тому, що гра використовується як засіб впливу на учнів у наступних напрямках:

- розвитку пізнавальних можливостей і їхніх нахилів; емоційного сприйняття навчального матеріалу;

- активізації розумової діяльності на підставі підвищення інтересу до предмета;

- розвитку вмінь і навичок самостійної розумової праці.,

Серед дидактичних ігор О.Дон рекомендує використовувати наступні: «Хто більше прочитає слів у слові?», «Тематичні терміни», «Лото», «Калейдоскоп», «Аукціон», «Естафета», «Брейн- ринг», «Мозкова атака» та ін..

Н.. Кудикіна дидактичні ігри визначає як ігри, які спеціально розробляються для реалізації програмових завдань навчання. Вони своєю метою безпосередньо пов’язані з провідними завданнями роботи початкової школи і тому традиційно вважаються найбільш необхідними. У структурі дидактичної гри органічно поєднуються три групи компонентів: ігрові, навчальні та організаційно – процесуальні [7, с. 46]. Н.Кудикіна усі творчі ігри, що мають спільні риси, за специфікою своїх структурних компонентів поділяє на окремі види: сюжетно – рольові; конструктивно – будівельні; ігри – драматизації та театралізації, ігри з елементами праці, ігри – фантазування, ігри за правилами.[7]. Зупинимося на останніх, до них входять : дидактичні, пізнавальні, рухливі, спортивні, хороводні, інтелектуальні, комп’ютерні ігри.

Досить змістовним є дослідження Л. Кондрашової, М. Вієавської та Л. Савченко. Грати – значить вступати в контакт з іншими. Контакти реалізуються через діалог між учасниками гри, що створює умови для творчого їх самовираження. Гра в навчальному процесі забезпечує учням свободу дій, навіть в наслідуванні дії вона вносить щось своє, що забезпечує результативність навчальної діяльності [5,с.13].

Основними компонентами навчальної гри є: ігровий замисел, правило, ігрова дія, пізнавальний зміст чи дидактичне завдання, обладнання, результат гри. Дидактична гра повинна мати чітко поставлену мету навчання і педагогічний результат, що чітко відповідає меті,які можуть бути обумовлені, виділені у явному вигляді і характеризуються навчально - пізнавальною спрямованістю [5,с. 87]. гри, її ефективність, приводять до бажаного результату.

Отже, у процесі застосування ігрових технологій формуються не тільки знання і вміння, але й якості особистості, такі як самостійність, організованість, діловитість, ініціативність, творча активність та інші.

Н. Волкова педагогічні ігри диференціює відповідно до педагогічної спрямованості: дидактичні (організовують у процесі навчання), творчі педагогічні ( розроблені педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань)[2, с. 150].

інсценізації; ігри генерації (мозкова атака) [8, с.317], тобто у своєю дослідженні автор поєднує форми і методи навчання.

У В. Семенова знаходимо більш досконалу класифікацію дидактичних ігор. Він виділяє наступні ігри:

- комбінаторні ігри – провідну роль у них відіграють операційні правила, можливі комбінації і партії ( лінгвістичні ігри «Балда», «Ланцюжки слів»);

- ймовірносні ігри, хід і наслідки яких не визначені через випадкові причини ( «Гусеня», «Що? Де? Коли?»);

- стратегічні ігри. Їх основна функція – викликати ігровий конфлікт, зіткнути інтереси учасників, спричинити ігрове протиборство, щоб визначити, чия стратегія найбільш оптимальна;

- рольові дидактичні ігри, її особливістю є узагальнення ігрової дії ( «Будівництво аеропорту»);

- ситуаційно – рольові ігри, де пріоритетну роль поряд з організаційно – управлінськими відіграють також процесуальні правила;

- імітаційні ігри, модель яких містить одночасно всі три джерела невизначеності ігрового процесу ( комбінаторне, ймовірносне і стратегічне);

- ігри – драматизації, розігрування певних ролей, але заздалегідь визначеним сценарієм [3].

Дидактичні ігри педагогічної спрямованості допомагають молодшим школярам у вирішені конкретних навчальних завдань.

Крім того, у них прихований значний виховний і розвивальний потенціал. Кожна дидактична гра повинна мати чітко поставлену мету навчання і бажані педагогічні результати, включати такі структурні елементи, що пов’язані між собою.

Ігровий замисел – ігровий початок – ігрова ідея – пізнавальний зміст – фінал гри.

Дидактична гра виконує ряд важливих функцій: мотиваційну, навчальну, виховну, розвиваючу, орієнтовану, компенсаторну. Крім того, ігрова діяльність допомагає придати навчальному процесу молодших школярів емоційну окрасу.

Як засіб організації уроку, гра має місце на різних його етапах – під час вивчення нового матеріалу, повторення вивченого, використання знань на практиці. Нами було відзначено, що учні краще працюють, якщо пізнавальний інтерес подається в цікавій для них ігровій формі.

Вивчення рідної мови починається з навчання грамоти. У цей період на кожному уроці можна застосовувати ігри: «Піймай новий звук», «Четвертий зайвий», «Кому потрібно для роботи», «Допоможи черепашці Кларі» тощо. Всі вони спрямовані на формування фонетичного слуху молодших школярів, на обробку навиків елементарного читання (сполучення складів у слова, читання окремих слів, речень і т.д.) ; сприяють розвитку уваги і вміння сконцентруватися, самостійно мислити, знаходити правильні рішення. Активне включення школярів в ігрову діяльність сприяє пробудженню у них інтересу до навчання, створює робочий настрій і забезпечує кожній дитині «ситуацію успіху», значно полегшує процес засвоєння знань. На уроках мови доцільно віддавати перевагу таким іграм, які не потребують від учителя багато часу на підготовку, а від учнів запам’ятовування громіздких правил. Наприклад, ігри «Буквені загадки», «Слова – товариші», «Створи слово», «Шифрувальник», «Допоможи Незнайкові» та інші, що дозволяють активізувати увагу і включити в роботу всіх учнів.

О.Жорник доходить висновку, що для успішного здійснення спілкування у грі необхідно оволодіти рядом комунікативних умінь, серед яких уміння створювати і підтримувати зворотній зв’язок у спілкуванні, що створює враження постійної творчості [4, с. 63].

Учителю треба вчитися методиці проведення ігор, організації цієї діяльності, не можна розраховувати на стихійний інтерес до гри. У багатьох дослідженнях [4] наголошується на певних завданнях, що стоять перед учителем під час впровадження ігрових технологій у навчальний процес: збудити смак до гри, бажання грати; спрямувати гру у потрібний напрямок, наблизити її до конкретної мети навчання; врахувати те , що темп і ефективність засвоєння змісту навчання, пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують.

Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підведення підсумків, оцінку, оскільки не будь – яка ігрова діяльність може бути ефективною. Лише дидактично доцільне її використання та методично виправдана організація дають змогу вважати гру ефективним засобом навчання. Окрім того, кожний вид ігрової діяльності, що проводиться на уроці, повинен відповідним певним дидактичним і методичним принципам: доступність, новизна; поступове зростання складного; урахування індивідуальним та вікових особливостей; зв’язок ігрової діяльності з іншими формами роботи на уроці [1, с. 8].

Т. Бланк, вирішуючи проблему керівництва вчителем ігровою діяльністю наголошує, щоб ігрова діяльність на уроці відбувалася ефективно і давала бажані результати, необхідно нею керувати, забезпечивши виконання таких вимог:

1. Готовність учнів до участі у грі ( кожний учень повинен засвоїти правила гри, чітко усвідомлювати мету її, кінцевий результат, послідовність дій,мати потрібний запас знань для участі у грі).

2. Забезпечення кожного учня необхідним дидактичним матеріалом.

3. Чітка постановка завдань гри. Пояснення гри – зрозуміле, чітке.

4. Складну гру слід проводити поетапно, поки учні не засвоять окремих дій, а далі можна пропонувати всю гру та її різні варіанти.

5. Дії учнів слід контролювати, своєчасно виправляти, спрямовувати, оцінювати.

6. Не можна допустити приниження гідності дитини (образливі порівняння, оцінки за поразку в грі, глузування тощо).

7. Доцільно розсадити учнів (звісно, непомітно для них) так, щоб за кожною партою тримати пару «сильніший – слабший». У такому разі ігри між сусідами по парті відбуваються ефективніше і постійно контролюються сильнішими. Розсадити учнів по рядах парт потрібно, щоб рівень їхніх знань і розумового розвитку був приблизно однаковим, щоб кожен ряд учнів мав шанс виграти.

8. Гра на уроці не повинна відбуватися стихійно, вона може бути чітко організованою і цілеспрямованою [1, с. 9 - 10 ].

У контексті нашого дослідження цікавою є думка Т. Бланк, яка стверджує, що гра стимулює розвиток уяви й уявлення, уваги й уважності, творчого мислення, сприяє опануванню абстракцій і узагальнень [1, с. 7] . Головний позитивний чинник гри – спроможність стимулювати пізнавальну активність і викликати потребу вчитися, довідуватися, досліджувати через чітко сформульовану мету та усвідомлену кожним учнем мотивацію.

Наголошується на використанні інтелектуальних ігор: ігри з олівцем та усні ігри, ребуси, кросворди, сканворди, чайнворди, ігри на шаховій дошці, головоломки, конкурси знавців – ерудитів тощо. Використання таких ігор, на її думку, у процес безперервної освіти

(самостійної чи організованою) відкриває необмежені перспективи для повної самореалізації в численних напрямках життєдіяльності [1, с. 8] . Отже, гра в різних формах виконує різні функції, але домінує мотиваційна; саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами.

Удосконалення навчального процесу в загальноосвітній школі сприяє формуванню в учнів інтересу до навчання, знань, пізнання, забезпечують бажання вчитися, цінувати навчання. Завдання вчителя початкової школи – творчо підходити до вибору інноваційних технологій навчання, оволодівати не лише теоретичною та методологічною стороною технології, але й намагатися впроваджувати обрану технологію в навчальний процес, тобто оволодівати методикою й технологією здійснення навчального процесу. Оволодіння новітніми технологіями навчання потребує формування внутрішньої готовності вчителя до складної і важливої роботи до перетворення самого себе.

Ігрові технології у нашому розумінні – це визначена послідовність дій, операцій по відбору, розробці, підготовці ігор, залучення дітей до ігрової діяльності, здійснення самої гри, підведення її підсумків. Ігрова технологія відрізняється від інших методів навчання тим, що дозволяє учням особисто брати участь у функціонуванні в системі, що вивчається, дає можливість на деякий час наблизитися до близьких до реального життя умов.

Слід також зазначити, що на уроках навчання грамоти в початковій школі поряд із традиційними слід використовувати ігрові технології. Це дозволяє розширити методичний арсенал учителя, доповнити й удосконалити його, ефективно йти до поставленої мети і завдань конкретного заняття та всього навчального курсу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бланк Т.В. Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної діяльності молодших школярів / Т.В. Бланк// Початкове навчання та виховання. – 2009.- № 16 – 18.- с. 2 – 8.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П.Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001.- 576с. (Альма - матер).

3. Дидактична гра //Форми навчання в школі: Кн. для вчителя /Ю. І. Мальований, В. Є. Римаренко,Л.П. Вороніна. / За ред.. Ю.І Мальованого. – К.: Освіта,1992.- с. 89 – 104.

4. Жорник О. Використання дидактичних ігор у навчанні //Рідна школо. – 2000. - №4.- с.63 – 64.

5. Кондрашова Л.В. Имитационно-игровое обучение в высшей школе: Учебное пособие/ Л. В. Кондрашова, М. Г. Виевская, Л. А. Савченко – Кривой Рог: КГПУ, 2001. – 194 с.

6. Кравцова І. А. Розвиток мисленнєвих здібностей молодших школярів у театрально-ігровій діяльності/ І. А. Кравцова// Педагогіка вищої та середньої школи: Збірник наукових праць/ Гол. ред. В. К. Буряк – Кривий Ріг: КДПУ, 2006. – Вип. 14. – с. 378-383.

7. Кудикіна Н. Психологія та педагогіка гри/Надія Кудикіна// Відкритий урок. – 2006. - № 5-6. – с. 32-36

8. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка: Навчальний посібник/ Н. Є Мойсеюк, - К.: ВАТ «КДНК», 2001. – 608 с.

****************************************************************

О.І. Галич, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель, гімназія № 91,

м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл..

Створення віта – простору в освітньому інноваційному закладі з метою формування здорового соціально – адаптованого учня

У статті розкривається сутність понять «здоров’я», «дитинство», обстоюється позиція того, що створення віта - простору в освітньому закладі сприяє формуванню здорового соціально – адаптованого учня, організації навчальної діяльності і подальшої її рефлексації на етапі самооцінювання під час градуювання результативності.

Ключові слова: компетентність, здоров’я, «соціально – адаптований учень», «уміння вчитися», навчальна діяльність.

АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ. Головною дійовою особою навчального процесу є учень. Отже, концепція розвитку інноваційного навчального закладу повністю підпорядкована освітній меті навчання в школі – виявленню і розвитку здібностей кожного вихованця, формуванню фізично – розвиненого, налаштованого на здоровий спосіб життя, духовно багатого, креативно мислячого, конкурентно – спроможного, здорового соціально – адаптованого учня. Сучасна школа має створити віта – простір для саморозвитку, самоствердження, самореалізації особистості. Цінність особистості, необхідність створення умов для її вільного та повноцінного розвитку прямо вказує на необхідність створення в освітньому просторі сприятливих умов для виявлення й розвитку обдаровань, можливості здійснювати власний вибір під час вибору майбутньої професії, способів і часу її здобуття.

Забезпечення можливості для саморозкриття особистості має глибокий сенс і неабияку користь для економічного, наукового та культурного розвитку держави. Це вказує на актуальність і надзвичайну важливість повноцінної реалізації на практиці зазначеної тенденції.

Вищеописані тенденції дають підстави свідчити, що головною функцією освіти є розвиток людини, формування здорового соціально – адаптованого учня. Вона має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості умов розвитку та підготовки до життя.

МЕТА ПУБЛІКАЦІЇ: розкрити зміст створення віта – простору в інноваційному освітньому закладі для формування здорового соціально – адаптованого учня.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ.

Проблемі збереження здоров'я та формування здорового соціально – адаптованого учня в системі освіти присвячено сучасні наукові дослідження Т. Бережної, Е. Булич, І. Волкової, М. Гончаренко, І. Муравйова, В. Оржеховської та ін. Тему формування освітнього здоров'язберігаючого середовища й виховання культури здоров'я порушували науковці І. Апанасснко, Д. Зарідзе, Н. Максимова, В. Оржеховська, Л. Попова, В. Шаповалова, О. Шиян та ін. Проблеми здорового способу життя та розробки педагогічних технологій і моделей здоров'язбереження розглянуто в наукових працях Н. Агаджапян, В. Базарного, В. Бароненка, В. Зайцева, Н. Іванової, М. Смирнова, Г. Соловйова та ін.

Аналіз досліджень проблеми формування здоров'язберігаючого освітнього середовища через реалізацію здоров'язберігаючих освітніх технологій в навчально-виховному процесі свідчить про спроби вчених переглянути загальні підходи до його формування, з'ясувати повний зміст, форми, методи реалізації цієї проблеми в умовах сучасної ситуації в освітній сфері.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Криворізька гімназія № 91 забезпечує комплексну програму розвитку дітей у системі безперервної освіти, доступність навчання з метою формування здорового соціально – адаптованого учня. Проблема, над якою працює педагогічний колектив гімназії «Упровадження ІКТ у навчально – виховний процес з метою дотримання вимог Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти та переходу на новий зміст навчання», повністю відповідає завданням сьогодення щодо отримання якісної освіти в середній школі.. Для реалізації основних завдань Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, виховання свідомого громадянина України навчально – виховний процес в гімназії будується на основі глибокого всебічного вивчення особистості школяра шляхом ефективної роботи соціальної служби, науково обґрунтованого діагностування, аналізу динаміки розвитку кожної дитини,, створення відповідних умов для задоволення її зростаючих потреб і активної участі в житті соціуму; на основі забезпечення гармонійного розвитку та виховання загальнолюдських цінностей, формування базової культури учнів зміцнення духовного, психічного, фізичного здоров’я, надання допомоги у саморозвитку кожного гімназиста. Міцні зв’язки гімназії з дошкільними, позашкільними закладами дають змогу створити і розвивати єдиний віта – простір, здійснювати багатопрофільність та різнорівневість навчання.

Як зазначають науковці, на стан здоров’я дітей впливають такі фактори, як несприятливі соціальні та економічні умови. Але поряд з цим загрозою здоров’ю дитини є багато факторів, які мають місце в навчальних закладах, це вплив таких педагогічних чинників: [5, 70]

- Стресова педагогічна тактика;

- Інтенсифікація навчального процесу;

- Невідповідність методик і технологій навчання віковим і функціональним можливостям школярів;

- Нераціональна організація навчальної діяльності;

- Невиконання елементарних фізіологічних та гігієнічних вимог до організації навчального процесу;

- Низька культура міжособистісних стосунків та психології стосунків;

- Зниження рухової та фізичної активності;

- Функціональна неграмотність педагогів у питаннях охорони та зміцнення здоров’я;

- Безграмотність батьків у питаннях збереження здоров’я;

- Відсутність системи роботи з формування цінності здоров’я і здорового способу життя (в тому числі профілактики шкідливих звичок, статевого виховання та сексуальної освіти тощо);

- Нераціональне харчування;

- Наявність шкідливих звичок.

Найважливіша справа будь – якої школи – турбота про здоров’я учнів. Від здоров’я, гарного самопочуття і бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світосприйняття, розумовий розвиток, рівень навчальних досягнень, віра в свої сили. Навчання учнів здоровому способу життя повинне бути системним і сприяти гармонійному розвиткові психофізичних здібностей. Щоб стати володарем свого здоров’я, слід знати, що таке здоров’я і що забезпечує нормальний процес життєдіяльності людини. З цією метою кожний інноваційний освітній заклад має обирати пріоритетним напрямком своєї діяльності, як найбільш ефективного навчального закладу у вирішенні проблем збереження і зміцнення здоров’я дитини, в якому найбільш ефективно і комплексно забезпечують виховання в учнів ціннісного ставлення до власного здоров’я та здоров’я оточуючих. А змістом освітнього процесу в такому освітньому закладі є життя дітей, в якому вони дорослішають, розвиваються і формуються як особистості; всі аспекти навчальної діяльності мають підпорядковуватись основній меті – саморозвитку дітей. Це заклад, який забезпечує умови для того, щоб кожна дитина могла знайти свій віта- простір для розвитку своїх можливостей і змогла в повній мірі проявити свою індивідуальність. Це заклад щасливого дитинства, культу шляхетності, духовності, справедливості, милосердя, любові й добра. Саме тому питання формування стійкої мотивації на здоровий спосіб життя є пріоритетним напрямком діяльності педагогічного колективу, учнівського самоврядування та медико – педагогічної служби.

Для створення умов формування здорового соціально – адаптованого учня передбачено :

- дотримання вимог державних органів санітарно – епідеміологічного контролю відповідно до чинного законодавства;

- організація раціонального режиму навчально – виховного процесу;

- однозмінний робочий тиждень з ГПД для школи I ступеня;

- введення стабільного рухового режиму учнів : система рухової активності школярів включає уроки фізичної культури, заняття спортом за вибором, рухові паузи на уроках, ігрові перерви;

- організація гарячого харчування учнів різних груп здоров’я дітей і вчителів.

Основним завданням забезпечення збереження життя та здоров’я учнів закладу є контроль за станом здоров’я під наглядом шкільної медичної служби, здійснення профілактики та діагностики захворювань, проведення щеплень.

Здоров’я – одне з основних джерел щастя, радості і повноцінного життя. Воно є не тільки особистим надбанням, а й громадським багатством, одним з важливих показників добробуту і культурного рівня людини. Завдання кожного інноваційного освітнього закладу сьогодні полягає в тому, щоб роки в школі стали здоров’ястверджуючими, тобто, піклування про себе та про своє здоров’я, формування мотивації до збереження та зміцнення фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я. Саме тому наш освітній заклад надає важливе значення створенню сприятливих умов для фізичного розвитку, інтелектуального становлення; формуванню позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, культури здоров’я, валеологічного світогляду; формування адаптованої в полікультурному просторі особистості, здатної вижити і зберегти своє здоров’я для майбутніх поколінь.[4, 38]

Дитинство – це неповторний період у житті людини і школа відповідає за те, щоб зробити його радісним, щасливим, активним, творчим. Весь комплекс оздоровчої роботи в гімназії спрямовано на виховання і утвердження фізичного, психічного, духовного, емоційного здоров’я учнів, педагогів і батьків.

Шляхи формування здорового соціально – адаптованого учня:

- постійна просвітницька, організаційно – методична робота по пропаганді здорового способу життя, культури здоров’я учнів гімназії, в інших освітніх закладах, установах;

- перетворення інноваційного освітнього закладу в центр культури здоров’я та здорового способу життя у мікрорайоні школи;

- проведення учнівських акцій, спрямованих на пропаганду здорового способу життя молоді, профілактику паління, алкоголізму, наркоманії;

- залучення батьківської громадськості до роботи з пропаганди здорового способу життя, проведення спільних з учнями заходів з фізичної культури;

- організація батьківської освіти з питань виховання здорової дитини в родині;

- організація та проведення систематичного інформаційно – діагностичного обстеження гімназистів та вчителів;

- паспортизація здоров’я кожного учня;

- створення банку даних здоров’я школярів та моніторингу здоров’я;

- систематичне проведення масових спортивно – оздоровчих заходів;

- максимальне використання оздоровчих можливостей прогулянок на свіжому повітрі;

- систематичне проведення нарад з інформацією про роботу гімназії щодо формування здорового соціально – адаптованого учня;

- Виховання інтелектуально розвиненої особистості. Здатної вести здоровий спосіб життя, формувати свій життєвий досвід на основі правової культури, духовно – моральних, національних та загальнолюдських цінностей.

Для досягнення мети педколектив використовує комплексний підхід до формування здорового способу життя із визначенням психічного, фізичного, емоційного та соціального здоров’я учнів, спрямовує свою діяльність на оптимальне використання ресурсів особистості кожного гімназиста у різних сферах його діяльності – навчальній, оздоровчій. трудовій, культурно – розважальній.

ВИСНОВКИ. Реалізація високої місії середньої освіти полягає в підготовці компетентного випускника, Адже школа – це не лише місце, де здобувають знання, уміння та навики. У гімназії розвивається та примножується життєвий потенціал особистості, її життєва компетентність. У закладі може і має відбуватися становлення індивідуально – особистісної життєтворчості учня. Досягнення особистістю життєвого успіху в сучасних суспільних умовах можливе лише за її соціальної активності, самореалізації, життєвої компетентності, життєтворчості. Особистість повинна створити свій життєвий успіх, знайти себе в сучасних соціально – економічних умовах.[5, 63] Отже діяльність педагогічного колективу спрямована на виховання здорового соціально – адаптованого компетентного випускника – молоду людину, яка володіє життєвими навичками та компетентностями, необхідними для успішного вирішення життєвих завдань, з якими вона зустрічається у різних сферах власної діяльності (виробництво, політика, життя громади, освіта, сімейне життя, мистецтво та дозвілля. релігія тощо) Здоровий соціально адаптований випускник спроможний зберегти, розкрити, розвинути та конструктивно реалізувати свій життєвий і життєтворчий потенціал в умовах складних вимог і ризиків, які висуває до нас сьогодення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Дубогай О. Д. Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання і виховання школярів : метод. посіб. для вчит. почат. шк. та фіз. культури, студентів та батьків / О. Д. Дубогай та ін. – К. : Оріяни, 2001. – 152 с.

2. Пометун О. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. В. Пометун, Л. Пироженко. – К. : А.С.К., 2003.

3. Стебна О. В. Інтерактивні методи навчання в практиці роботи початкової школи / О. В. Стебна, А. О. Соценко. – Харків : Основа, 2005.

4. Чешенко О.І. Школа сприяння здоров’ю – в інтересах дітей та створення кращого світу для них.// Наша школа. – 2009. - №4. – с.35-43.

5. Чешенко О.І. Забезпечити здорове середовище життя для дітей – забезпечити краще майбутнє для них. // Наша школа. – 2010. - №4. – с. 61-69

6. http://yroki.at.ua/

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА:

Галич Ольга Іванівна: СТВОРЕННЯ ВІТА – ПРОСТОРУ В ОСВІТНЬОМУ ІННОВАЦІЙНОМУ ЗАКЛАДІ З МЕТОЮ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СОЦІАЛЬНО –АДАПТОВАНОГО УЧНЯ

Galich Olga Ivanovna

Спеціаліст вищої категорії, старший вчитель початкових класів Криворізької гімназії №91

м. Кривий Ріг 50078

м-н. Індустріальний, буд 72, кв 1

моб. телефон 8(067)7520249

Блог Вчителя Початкових Класів КГ № 91 Галич О . І .

Страницы

Майстерня вчителя

Комментариев нет:

Отправить комментарий